fbpx

Невістка каже синові, що я у них їжу з холодильника забираю і після такого відношення мені до них ходити не хочеться

Знаєте, коли їй припекло, то мене просила під милий бік аби я з онуком сиділа, а вона на роботу вийде.

– Ви ж знаєте, які тепер з садочками проблеми, всі переповнені і ми ще й чергу свою пропустили. Можете з Матвійком сидіти?

Ну, я й погодилася, тим більше, що мені сина шкода, який з останнього преться аби заробити на квартиру, а невістка хоч би помогла продукти оплачувати. Звичайно, ні про які гроші й мови не було, що вона мені буде оплачувати.

Але чекайте, мені на дорогу треба, бо зранку тебе ніхто по пенсійному не візьме, тим більше, що я сідаю часто не на комунальний транспорт, а на приватний, щоб було швидше, бо ж треба приїхати поки дитина не прокинулася. Я в них і їм та й їм щось готую, не завжди, бо невістка бачу, лишає мою їжу й на наступний день, тому я приготую те, що син любить і потім, як він поїсть, то забираю з собою, бо я ж теж маю чимось перекусити в себе. Чи я маю дочекатися, коли вона викине?

І так у нас велося, що я з дитиною безплатно щодень, за дорогу мені не вертають і те, що я отак продукти візьму додому, бо вже не маю сили ні в магазин іти, ні собі щось готувати, бо з дитиною я так вимучуюся, що й не передати словами.

І ось на вихідні принесла невістка пакети з продуктами. А я забрала дещо собі перекусити, а потім побачила, що вона багато всього накупувала і попросила просто попробувати таку рибу.

– Я такої ще не їла, – кажу на рибу чи то вона була копчена, ну така знаєте, червона, звичайно, що я її б собі ніколи не купила.

І тут Леся простягла мені рибу так, наче я не знати, що у неї випросила, а я й взяла, бо я не горда.

З понеділка я прийшла і наче все добре, але стоїть записка аби я більше вечерю на сина та на неї не готувала. Ні, то ні, може, у них там якийсь ювілей.

Я тоді приготувала онукові і собі на вечір взяла продукти на бутерброд.

І отак було впродовж тижня, я собі брала дещо на перекус вдома і їхала додому, як тільки син першим вертався з роботи. І перед самими вихідними він мені і каже:

– Мамо, Леся каже, що буде наймати няню.

– Чого, – дивуюся я, – Так багато грошей заробляє? Пошанувати копійку ніяк не може? Я ж безплатно все роблю і чимось їй не вгодила?

– Вона каже, що ти й так береш продуктами і їж у нас.

– То я у вас працюю за їжу, а няня у вас їсти не буде?

– Мамо, вона так захотіла і я думаю, що так буде краще.

Ви собі уявляєте, яка то дружина? Ні аби мені подякувати та самій запропонувати і шматок риби і кусень ковбаси, вона буде чужу людину пускати додому, лиш би не мене.

Мені аж дух спирає від такого, бо вона думає, що з дитиною так просто сидіти і так приємно. Тим більше, що Матвійко дуже капризний і за таку дитину ще треба буде доплачувати. Але хай, хай бере няню і я побачу як вона буде до мене знову телефонувати, але я вже не прийду.

Якби ще син став на мій захист, то я б прийшла, але раз він підтримав таке марнотратство дружини, то хай сам на себе пеняє. А я перепочину та нарешті висплюся вдосталь та полежу в себе вдома. Подруг зустріну і просто посиджу перед вікном в тиші і спокої, а не під вереск мультфільмів і дитини.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page