Син мій, Володя, хоч і не мав багато грошей, але, думаю, поміг би їй виплатити дольову участь.
– Ні, це моя квартира і ти до неї не будеш мати ніякого відношення, – сказала йому Віта.
Я була дуже здивована. Що то за такий характер, щоб не пустити чоловіка до квартири, в якій він теж житиме?
І знаєте, що було далі? навіть тоді, коли вона була в декретній відпустці, то вона не брала грошей в Володі, а її батьки оплачували внески!
– Сину, та квартира ще їй стане поперек горла! Що то за така родина: ти своє, а вона своє?
Син виправдовував Віту тим, що її старша сестра дуже довго ділила нажите спільне майно з чоловіком, тому вона такого собі не хоче.
– Та ти ж з нею не заради квартири, що то собі вона надумує?, – кажу йому, – Та ви ж для того родину створили, щоб бути разом.
Хтось мене слухав? Та де. Володя сказав, що тоді він собі на машину буде збирати, а вона й тому була рада. Виходило так, що Володя давав гроші на продукти і все інше, а вона лиш свою квартиру пильнувала, щоб все виплатити.
Але ж вона не рахує того, що Володя й ремонт допомагав робити. Та де!
– Він для своєї дитини ремонт робить, а не для мене, – казала і ніс дерла.
Жили вони отак десять років, я не знаю, як мій син то все витримував. А я собі вже й таке думаю – де я маю доживати віку, бо вже й на пенсії. Але й дітям хочу допомогти, і ще й мати свій куточок.
Я так з сином переговорила, що я продам свою хату в селі, а Віта продасть свою квартиру і купимо трикімнатну.
Що я поганого захотіла? Жили б усі при купі, я б з дитиною допомагала та й щось би зварила, десь би ще знайшла підробіток і грошима б їм допомагала.
– Я не продам квартири, – каже Віта.
– Чого?, – питаю її я.
– Бо, по-перше, я не хочу переїжджати з цього району, мені тут до роботи близько, а дитині в школу, а, по-друге, я не хочу з вами жити разом.
– Але ж ви все одно будете мені допомагати на старості, то чого це не зробити зараз? Я й допоможу вам, я ж задурно не хочу.
– Бо я хочу мати свою квартиру, а не ділити з вами.
От як заговорила, ви чуєте? Не хочу з рідним чоловіком мати спільну квартиру?
– Та я не вічна! Мене не стане і квартиру будете мати велику, а не оцю, двокімнатну! Я ж для вас стараюся! Чи ти не хочеш нічого спільного мати з моїм сином?
– Він вже десять років на машину збирає. То де вона?, – давай мені своє та Віта.
Ви подумайте лишень – син її годує, син її вдягає, а вона ще й машини хоче! Та він не віл! Я синові сказала, що як жінка не хоче мати з ним нічого спільного тепер, то що буде далі?
І на цьому як вони поперечилися, то вже син прийшов жити до мене, бо то було все якось не по-людськи! І знаєте до чого дійшло? Вона подала на розлучення! Через свою гордість зруйнувала родину!
Та я їй те все в очі сказала, що квартира її не зігріє і не розрадить, а з своїм чоловіком так не можна чинити.
Але все марно – її вже не переконаєш. Отака у мене невдячна невістка і я думаю, що правильно вчинила, що вивела її на чисту воду тепер, коли син ще має шанс знайти собі порядну жінку для життя.
Фото Ярослава Романюка.
