У житті всяке буває і ніхто ні від чого не застрахований. Так сталося і в житті мого сина: невістка подала на розлучення. Я її рішення не розділяла, бо ж прожили вони разом сім років, мій син не випиває, має, хай не найпрестижнішу, але все ж постійну роботу. Що їй в голову стукнуло, було не зрозуміло. Вони розлучилися, і син переїхав жити до мене.
Спочатку було все нормально, але пізніше виявилося, що я просто багато чого не помічала. Ось уже півроку як я вийшла на пенсію, і півроку як моє спільне проживання з сином стало мене обтяжувати. Просто працюючи, я багато чого не помічала. Працює син тільки три дні на тиждень, а в інші дні наш будинок схожий на прохідний двір. Цілими днями до нього в гості приходять то одні, то інші друзі. Вони безсовісно шумлять на весь будинок, а син не розуміє, як в моєму віці хочеться вже тиші і спокою.
У вихідні це взагалі без коментарів: він збирає свою галасливу компанію, і вони слухають музику до пізньої ночі, ще й випивають. Навіть коли нікого немає, то замість того, щоб як-небудь допомогти мені вдома, син грає в свої ігри на комп’ютері з ранку до ночі. Я намагалася з ним розмовляти, робила зауваження, але це діяло тільки на деякий час. А потім все починається спочатку: гості і галасливі посиденьки до пізньої ночі.
Я почала замислюватися над тим, що не така вже була і неправа моя невістка, коли подала на розлучення. Адже жити в такій атмосфері, абсолютно неможливо. Може хтось вважатиме мене старою занудою або безсердечною матір’ю, але я подумую над тим як зробити так, щоб син з’їхав від мене і дав мені насолодитися спокоєм. Нехай я ще не стара баба, але вже пенсіонерка і заслужила на тишу в своєму домі. Але кожен раз, коли я намагаюся поговорити з сином на тему його переїзду, я себе зупиняю.
Мені починає здаватися, що я погана мама і поступаю безсердечно, виганяючи свого рідного сина на вулицю. Може хто-небудь дасть мені пораду, з чого краще почати розмову, щоб і не образити сина і при цьому ясно дати зрозуміти, що разом жити я більше не хочу. Просто поговорити і вплинути на його поведінку не вийде: розмовляли вже і не раз, а потім все по колу.
З іншого боку, якщо син з’їде від мене, то може швидше влаштує своє особисте життя, одружиться ще раз, а нова дружина вже знайде спосіб як на нього вплинути. Ось, так от, маленькі дітки – маленькі проблемки, а як підростуть, то і не знаєш, що робити і як виховувати. Подруга пропонувала самій підшукати йому нове житло і потім вже сказати, що я прагну жити одна. А інша подруга віщає мені, що таким чином я ображу сина, і мене буде чекати самотня старість в порожньому домі. Загалом, я зовсім заплуталася і не знаю, як бути. Але жити в постійному шумі неможливо для мене. Що ж мені робити?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни – редакція Інтермаріум.
