«Я ж на секунду вийшла на вулицю розвісити одяг, а вона десь ті ножиці вимацала і вже мені буде від невістки», – я розказувала кумі про те, що моя шестирічна онучка натворила.
Я справді, навіть не помітила, коли Леся затихла, а далі шмигнула на вулицю. Я поки розвісила одяг, поки до хати, а там на підлозі волосся і ножиці.
Я вся стерпла. Моя невістка запускає Лесі коси, там якийсь конкурс краси має бути, якась міні-міс і вона туди хоче поїхати.
Я проти такого, не треба дитині ніяких міс, хай бавиться ляльками. Маленька ще для такого. Але Неля категорична, бо її подружка дає дитину на конкурс і вони разом поїдуть і грошей буде менше на дорогу і проживання.
Економна мені знайшлася, а плаття там треба, туфлі, зачіска, то не гроші? То все мій син має заробити.
– Як нам пощастить, то ми матимемо контракт на рекламу і гроші відіб’ємо!, – каже вона так гордо, наче вже Леся на всіх рекламах.
Я свою думку сказала, але як мене ніхто не хоче чути, то що я можу зробити?
І тепер ось, прошу, ситуація. Ще Неля скаже, що я це зробила спеціально, щоб дитина нікуди не поїхала.
Так і буде.
Я розшукала Лесю у сусідки і зрозуміла звідки таке бажання – сусідські дівчатка всі з гривочками, а та собі захотіла.
– Лесю, ану додому, навіщо ти без дозволу ножиці брала і ще й волосся обрізала?
– Бабусю, я хотіла бути красунею, – каже дитина.
– Ти й так красуня, а тепер нам обом від твоєї мами перепаде.
Прийшли додому, я тоді до куми телефоную і розказую їй, що Неля те все на мене зіпре.
– І як мені те волосся назад приклеїти, чи що?, – бідкаюся я і ж не бачу, що Леся родить…
Ой, я повертаю голову, а вона ту гривку обстригла до самого коріння і вся аж світиться:
– Дивися, бабусю, нічого вже не видно.
Я отак з телефоном долі й сіла.
– Так, сонечко, так набагато краще, – я вже сміялася так, що не могла спинитися, коли Неля переступила мій поріг.
Їй було не до сміху, вона все переклала на мене, мовляв, я була проти того конкурсу і зробила все аби дитина не поїхала.
Тепер зі мною не розмовляє, бо вона мала бути багачкою, а тепер сидить вдома та варить пельмені для свого чоловіка.
Зате я радо беру онучку до себе на вихідні, кажу, що вона у мене не лише гарна, але й розумна, вся в бабусю.
– Треба тобі дуже ті конкурси, я тобі й так скажу. Що ти для мене найкраща у світі!, – обіймаю я онуку.
– Правда-правда?
– Найщиріша!
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
