Ні, а як би ви вчинили на моєму місці: квартира куплена мною, умебльована мною, записана на мене і я їду з Італії, щоб зуби зробити. То де я мала жити? На вулиці? То чому невістка таку бучу зчинила?

Мені п’ятдесят п’ять років і я роки живу в Італії, заробила на квартиру трикімнатну, синові дала освіту, вивела в люди, купила машину. Й досі його утримую та грошенят підкидаю, бо він на державній роботі, а там з зарплатою не густо.

І на цю роботу я його теж сама влаштувала і це мені обійшлося в добру копієчку. Так от, я повністю облаштувала синове життя і тільки чекала, коли він знайде собі дружину, яка буде його любити, між ними буде мир і злагода.

Віта з першого погляду була наче нічого, але хватку мала – дай Боже кожному. Не встигли одружитися, як вже дитина на підході, а далі й друга. Звичайно, що вони жили в моїй квартирі, я не заперечувала, бо вирішила, що тепер буду просто жити, а не гибіти, і потроху складатиму собі на квартиру.

Отак вони прожили три роки і якось я приїхала додому і очі забула. Квартира повністю занедбана, повністю.
Як це не встати та не витерти з підлоги, що дитина туди наробила і воно отак плісніє? Я не знаю чи хто мав таких квартирантів, як моя невістка наробила справ. Мені голова як вхопила, то тільки в Італії й попустило, та я не могла в тому запаху спати, а їсти – то й питань не було. Я так прожила два дні і поїхала геть, я вже й не хотіла вертатися. Думала, що було видно мою реакцію на той «порядок», але син мене здивував:

– Мамо, а чого ти так рано поїхала?

– Сину, я не можу жити в таких умовах.

– Мамо, та то діти.

– Діти? Ні, сину, то твоя дружина така.

І отак я собі остаточно вирішила, що куплю собі квартиру, бо там ноги моєї не буде. Але обставини вносять корективи і мені довелося таки їхати в Україну, щоб і зуби зробити, і на огляд піти, щоб все тримати під контролем.

Я тоді зателефонувала синові і так відтоді та ситуація й колотиться.

– Сину, я їду і у мене два до тебе прохання, – сказала я йому і все детально пояснила.

Розумієте, я не хотіла бозна чого: мені не треба було їсти в ліжко подавати чи за мною прибирати, я просто хотіла в своїй квартирі, на яку я заробляла важко, побути той тиждень чи трохи й більше, щоб мене ніхто не турбував.

От скажіть – я маю на таке право?

Отож, я приїхала і все було так, як я просила сина, я йому зателефонувала і подякувала, що він все виконав дуже точно.

– Мамо, але ти бачиш, яка там сума?, – спитав мене він.

Я бачила, але я готова була заплатити вдвічі більше, лиш би прийти в чистоту. Думаю, що ті працівники, які відмивали мою квартиру, вони ще й мало взяли.

І ось я роблю свої справи і вирішила й з онуками зустрітися і зателефонувала до невістки. А та мене й ошелешила:

– Ви вигнали дітей з квартири і хочете зустрітися? Ви совість маєте?

– Я виганяла? Зі своєї квартири?, – питаю я її, – Я попросила сина аби ти пожила у своїх батьків цей час з ним або ви собі б зняли квартиру, мені байдуже. Я хотіла побути в домі, який я купила.

– От і сидіть, а онуків ви не побачите, – каже вона мені.

Так, я попросила сина аби вони звільнили мою квартиру на той час, що я приїду. Я не хочу жити ні в готелі, ні в чужій квартирі, а хочу побути в тій, яку купила і обладнала, коли ще цієї невістки й в помині не було.

Я дороблю свої справи і вернуся назад, але тепер мене хвилює питання – чи треба мені заробляти на ще одну квартиру чи попросити сина зі своєї? Як би ви вчинили на моєму місці?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page