fbpx
Історії з життя
Ні про які стосунки і мови не могло бути. Він спокійно міг бути батьком мені, одружений, а у мене був хлопець. Але як так могло статися, я не зрозумію

Як добре бути молодою і вільною. Пам’ятаю цей час, немов вчора, а не п’ятнадцять років тому. В той момент я вчилася в інституті, за мною упадав одногрупник. Не скажу, що була закохана в нього. Мені просто подобалась його увага. Згодом дружні стосунки переросли у закоханість з мого боку. Ось тоді-то все і почалося.

Я пішла на практику, в автотранспортне підприємство. Зрозуміло, що чоловіків там було багато – всі водії. Якось один з них зачастив до мене з моєю наставницею диспетчером. То тістечко, то морозиво. Він робив мені компліменти і захоплено поглядав на мене. До слова мені тоді було лише 18 років, а йому 38. Його донька була лише на рік молодша за мене.

Ні про які стосунки і мови не могло бути. Він спокійно міг бути батьком мені, одружений, а у мене був хлопець. Але як так могло статися, я не зрозумію. Якось я лише привітно обернулася і посміхнулася йому. Він прийняв це як заклик до дії. Його увага ставала дедалі наполегливішою. Він виконував будь-які мої примхи, робив все, що я скажу. Я відчувала себе принцесою. Мені просто подобалася ця гра, поки все не зайшло занадто далеко.

Вечорами ми почали зустрічатися. Хлопцеві я говорила, що вчуся, а сама в той час бігла до іншого. Вони були такі різні. Мій хлопець – ніжний і боязкий, Влад – наполегливий і рішучий. Я цінувала кожного з них і за це терпіти себе не могла. Потім мій хлопець дізнався про залицяльника. Але вчинив дуже зважено: він просто чекав, поки я визначуся. А я губилася… У власних почуттях, обмані, невірності. Розумом усвідомлювала, що немає майбутнього з «моїм чоловіком», та не могла поставити крапку. Тоді я вирішила поговорити з найріднішою для мене людиною – моєю мамою. Але вона наговорила мені купу всього, чого я не хотіла б чути, що як я можу, що він одружений і старший від мене набагато. В тому то і проблема. Дорослий чоловік знав, як закрутити голову юнки, як я. Він говорив, що хоче, щоб я подарувала йому дитину, що не буду знати ні в чому потреби. Грав на найтонших струнах моєї душі. Він майстерно керував моїми емоціями.

І тоді я вирішила втекти. Від обох, щоб подумати. Я сказала хлопцю і Владу, що поїду до мами в інше місто. Попрощавшись з ними, я дала зрозуміти, що їду робити вибір. Вдома я відключила телефон і дві доби не включала його. На прощання мій “водій” сказав, що він відчуває, що ми більше не побачимося.

Від думок у мене просто обертом йшла голова, але далеко від них обох я зрозуміла, що можу дихати і думати. За 250 кілометрів від них стало очевидно, що майбутнє у мене може бути тільки з одним з них – моїм хлопцем. Включивши телефон, я попрощалася з Владом назавжди. Повернувшись до міста, я зателефонувала своєму хлопцеві.

Минуло п’ятнадцять років відтоді. Я вже давно щасливо одружена з моїм хлопцем. У нас троє чудових діточок. Я дякую небесам, що мені вистачило сили волі і розуму, щоб не зіпсувати собі життя. Що той же важкий вибір у своєму житті вважаю найправильнішим. Досі соромно за свою поведінку, але так легко все списати на вік і помилки молодості. Можливо комусь допоможе моя історія і він не зробить непоправних помилок.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook