Галя та Рита були сусідками по вулиці. Дівчата ходили разом на танці, бо удвох не страшно повертатися ввечері додому.
Якось Галя познайомилася з Ігорем, і він почав підбивати до неї клинці. Щоб веселіше було гуляти вечорами, через тиждень Ігор привів із собою приятеля Сашка, якого познайомив із Ритою. Саша не міг не сподобатися Риті: високий, симпатичний, з темним кучерявим волоссям. До того ж він умів грати на гітарі та співати сучасні пісні.
Компанія почала збиратися разом, то в одному будинку, то в іншому, то йшла потанцювати до клубу. Дівчатам стало веселіше. У Галі з Ігорем одразу закрутилися стосунки. Було видно, що вони симпатизують одне одному.
А ось Рита придивлялася до Олександра. Хоч і гарний хлопець, та було в ньому щось їй чуже. Але що? Дівчина поки що зрозуміти не могла. Сашко, як їй здавалося, намагався подобатися всім. При зустрічі у він відразу брав гітару і починав співати одну пісню за іншою, а Галя, Ігор та Рита слухали, аплодуючи. Хлопцеві це дуже подобалося. І він співав безперервно.
Так минало чимало часу, а Сашко грав і грав, а потім починав розповідати про себе: де і як він навчався грі (а був він самоуком), як співав у ансамблі, які місця вони займали на конкурсах пісень тощо. Ігор з Галею невдовзі йшли, втомившись від його оповідань: їм хотілося погуляти наодинці.
А скромна і мовчазна Рита решту вечора продовжувала слухати Олександрові пісні, оповідання, а потім і анекдоти.
Незабаром Ігор із Галею подали заяву до РАЦСу. Рита тішилася за подругу. А Галя її спитала:
– Ну, з нами все зрозуміло. А як у вас із Сашком? Він тобі подобається? Хоч залицяється?
Рита почервоніла та кивнула. Нещодавно Сашко обійнняв її вперше після танців, проводжаючи додому. Це були перші обійми для Рити, хоч їй нещодавно й виповнилося вісімнадцять років.
Але Рита не такими уявляла собі ні перші обійми, ні перше кохання. Їй було лише цікаво, та незвично. Вона раділа, що хоч комусь подобається, але кохання як у кіно, як у романі, звичайно, вона не відчувала.
Про це вона розповіла подрузі. Галя замислилася. І потім сказала їй:
— Мені вже двадцять два. І я кохаю Ігоря. І ніхто мені більше не потрібен. А ти молодша. Куди тобі поспішати? Нікого й не бачила, окрім Сашка. Не проганяй його. Він хлопець позитивний. Сама потім зрозумієш: твоя це людина чи ні. Придивись. Він і досі співає вечорами?
— Звісно співає, — засміялася Рита. – Щовечора концерт. Він на мене навіть не дивиться. Красується переді мною, неначе артист на сцені… Та мені не цього треба.
Рита знову почервоніла. А Галя її зрозуміла.
— Ні, мій Ігорчик, як прибіжить, як схопить мене в оберемок. Бачу – любить. Чекає не дочекається весілля. Але ми – ні-ні.
Рита посміхнулася і зітхнула. На наступному побаченні із Олександром вона завела розмову про майбутнє весілля Галі та Ігора. Потрібно було обговорити: який подарунок подарувати молодим.
— Потрібно щось сімейне, для дому. Корисне. Галя – господиня. Потрібно спитати в неї, вона й вирішить, що їм треба.
— Ні, — різко відповів Сашко. — Господарем у будинку повинен бути чоловік. Інакше, це не сім’я. Треба питати в Ігоря, а не в Галі. Чоловік головніший за дружину.
– Що? – мимоволі вирвалось у Рити. — Це чому ж? З чого ти взяв, що чоловік?
— З того. Дружина має слухатися чоловіка у всьому. Чоловік у домі – найголовніший.
Саша дивився на Риту невдоволеним поглядом і навіть почервонів від її заперечення. А Риту понесло:
— А-а, хай убоїться дружина свого чоловіка… Як же це я могла забути. Так?
— Тільки так! — Підвищив тональність розмови Олександр, — Я, наприклад, ніколи не буду підкаблучником. І нізащо не дозволю керувати собою якійсь жінці!
— Та кому ти потрібен, — як відрізала Рита.
А Сашко вже встав і повернувся до виходу, уникаючи неприємної розмови. А невгамовна Рита говорила йому слідом:
— Щоб бути головою — треба ще голову на плечах мати, а в деяких її немає. Тільки думають, що розумні…
Але Саша вже не слухав, він, грюкнувши дверима, зник у дворі. На тому кохання, чи дружба цієї парочки й закінчилася. І сміх і гріх. А у Рити немов камінь із душі впав. Друг-співак так швидко випарувався. Вона його майже не згадувала.
За кілька років Галя якось нагадала Риті про Олександра. Виявляється, він одружився з дівчиною на п’ять років старшою за нього. Вона – за фахом музикант. — Дует! – сміялась Галя. — Їй під тридцять, треба було виходити заміж. Вона дивилася йому в рота, коли їй співав, от і одружився!
— Звідки ти знаєш? — Запитувала Рита.
— Моя двоюрідна сестра – її однокласниця. Все мені розповіла.
— Ну і як? Щасливий тепер наш співак? — Усміхалася Рита.
— Що ти… Вони прожили лише кілька місяців, як вона вже була при надії. А він як почав гуляти від неї. У цьому ж місті, не дуже й ховаючись. Вони взяли в кредит машину, то він на цій машині і по кущах, і по лісах… Бідна дружина.
— Треба ж. Оце мене Бог вчасно тоді відвів, – похитала головою Рита. — Все що не робиться на краще. Ніколи його не згадувала та не шкодувала. Тепер, коли у мене є Сергій …
— Не забудь запросити на весілля, подруго.
— Обов’язково. Ми вже збираємось призначити дату… Ти будеш дружкою.
Галя та Рита обнялися.
Чого тільки у житті не буває! І помилки, і курйози, і зустрічі, і розставання. Усі ми такі різні. Але всі хочуть кохати і бути щасливими. Рита тепер також була щаслива.
«Не важливо, хто буде головою в нашому домі, – думала вона, – нехай і Сергій. Бог з ним. Головне, щоб був мир і спокій, любов та вірність. І діти… Обов’язково діти!
Фото ілюстративне.