Ні сестричка моя, ні мама нині не можуть мене зрозуміти. Вони в один голос говорять мені, що я повинна таки повернутись до Любомира, адже такого чоловіка я більше ніколи не зустріну. От тільки я вже ніколи не зможу йому простити отого його вчинку.
Ми з Любомиром одружились вісім років тому, а до того жили разом три.
У нас є й синок – Тарасик. Саме після його появи на світ усе те і сталось.
Подруги мені усі відверто заздрили, адже Любомир був завидним женихом. Хоч родина у них і багатодітна, але батьки у нього були заможними, а усі діти гарно в житті влаштувались.
У свої тридцять Любомир мав власне СТО і кілька магазинчиків на ринку. Родина у них дружна, брати і сестри тягли одне одного, допомагали, тож кожен мав свою справу.
Жили ми у його квартирі столичні до одруження. разом із нами жив і його улюбленець – алабай Джо. Ту собаку йому ще на десятий день народження подарував нині покійний дідусь. Здоровенний і дуже добрий пес був частиною нашої сім’ї.
От тільки коли на світ Тарасик наш з’явився, то ми із ним ніяк удома знаходитись не могли. Тільки зі стаціонару випишемось, як через день туди ж. Малий удома знаходитись не міг, чомусь. Ніхто не міг зрозуміти причини, аж доки я не потрапила на прийом до старенької професорши.
Вона посадила мене навпроти і веліла розповісти, де я живу як і описати свій день. Після виписала направлення, ми здали усе що вона написала і виявилось, що нашому сину не можна бути поруч тварин. Тарасик не переносив шерсті взагалі, ніякої.
Для мене все було просто і зрозуміло – Джо потрібно знайти новий дім. Що може бути важливішим за здоров’я дитини? От тільки Любомир не поділяв моєї думки. Для нього про це і мови бути не могла. Він почав шукати альтернативні способи вирішення ситуації. готовий був експерементувати, але Джо повинен був залишитись там де й був. Крапка.
Саме тоді я забрала сина і поїхала жити до мами в село. У нас була квартирка у двоповерхівці від бабусі, саме там я зупинилась. Подала на розлучення.
Відтоді минуло шість років. Джо уже давно немає. а увесь цей час Любомир просить мене знову жити разом. Однак я про це, навіть не думаю, адже свій вибір він колись зробив і він був не на користь нашої родини.
Мама і сестра просять мене одуматись, говорять. що такого чоловіка, як Любомир я більше ніколи не знайду, але я не розумію їх.
Він обрав не сина у тій ситуації, а волохатого пса.
Ну хіба можна пробачити таке?
24,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
