fbpx

Ще коли я була геть малою у нашій сім’ї стався великий розлад. Моя старша сестра пішла заміж за хлопця якого дуже любила попри категоричну заборону батьків. відтоді, ім’я Валентини у нашому домі навіть, вимовляти не можна було, але я підтримувала з нею зв’язок завжди. Тепер я виросла, нині в Чехії і через Валю у нас в родині знову буря

Ще коли я була геть малою у нашій сім’ї стався великий розлад. Моя старша сестра пішла заміж за хлопця якого дуже любила попри категоричну заборону батьків. відтоді, ім’я Валентини у нашому домі навіть, вимовляти не можна було, але я підтримувала з нею зв’язок завжди.

Тепер я виросла, нині в Чехії і через Валю у нас в родині знову буря.

Звісно. я мріяла про те, аби навчатись в інституті. бути студенткою, але не склалось. Я у батьків пізня дитина, тож коли я школу скінчила. вони були пенсіонерами давно.

Я могла б спробувати піти на державний. чи заочно, але не стала – поїхала заробляти на навчання в Чехію.

Рік за роком, я якось уже більше своє майбутнє бачила тут. Та й з роботою мені дуже пощастило. Нині я винаймаю квартиру зі своїм коханим і ми плануємо своє подальше життя в Чехії.

Читайте також: Свекруха зателефонувала мені у будній день з самого ранку. Це вже була дивина, адже ми розмовляли в четвер після обіду, ну, або в неділю. Краще би я трубки не брала, бо лишилась на всій вині. Так мало того, ще й чоловік мені висловив, що я не права, коли я йому пожалілась. Але я досі не розумію, що сказала не так. Хіба не для того дідусі і бабусі існують?

Ще у лютому 22 я забрала до себе тата і маму. так, вони люди літні і їм було важко покидати рідний дім, але вибору ми не мали ніякого. зараз вони з нами, вчаться й досі жити у чужій країні у квартирі без господарства і щоденних клопотів.

В нас було все тихо і спокійно, аж поки не зателефонувала мені Валя. сестра, з проханням великим. Справа в тому, що той шлюб через який батьки її тепер не визнають, таки був дуже невдалим. Валя багато чого пережила і витримала від колишнього, перш ніж залишитись одинокою мамою трьох діток.

Я їй допомагала як тільки мала змогу. Часто передавала речі і їй і діткам, інколи, перекидала певну суму, але не так часто, як хотілося б. звісно. батькам я про це не говорила. Їм аж зле ставало обом, коли вони чули її ім’я.

А це Валя попросила мене допомогти їй переїхати в Чехію із дітками. Мовляв, уже так їй важко що й сил немає. Малих їй нема на кого залишити, то єдину має надію на мене. звісно, я одразу сестрі сказала, що в усьому її підтримаю і допоможу чим зможу.

Тут уже ніяк я не могла змовчати і таки розповіла батькам про те, що Валя приїде за місяць із дітьми. Ми з чоловіком знайшли для неї кімнату в квартирі наших знайомих, для дітей школу, а Валі роботу. Вони про її долю нічого не хотіли знати, але я сказала, що вони тричі дідусь і бабуся і що Валя мала важку долю дуже, тож їй потрібна підтримка.

Я такої реакції аж ніяк не очікувала. Зазвичай спокійні тато і мама уже другий тиждень воду варять. Мені хоч додому не повертайся, адже там постійна гризота. Бачте, ніякої Валі вони ні бачити, ні чути не хочуть. Більше того, заявили, що якщо вона переступить хоч раз поріг нашого дому, то вони підуть геть. Хай, навіть на зупинці житимуть.

От що за діти малі? Минуло двадцять років, уже всі все забули, але не вони.

Хіба не розуміють, що нині не той час, аби принципи свої показувати?

А мені, як тепер бути? Бачу, що вони налаштовані рішуче, але й сестрі допомогти повинна. Так, чи інакше, а племінники до нас приходитимуть. як і сама Валя. Я цього хочу, я люблю свою сестру, вона дуже добра і мудра людина, яка колись зробила одну єдину помилку.

І як бути? Чи є “золота середина” в цій ситуації?

22,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page