— Вам, напевно, потрібні розпещені доньки багатих киян! – не стримуючись вигукнула Яна. Починаючи цю розмову, вона намагалася бути якомога ввічливішою і коректнішою. Але після того, як розповіла Андрію про те, що вона при надії, в його кімнату влетіла його матуся і, витіснивши сина з кімнати, заговорила гордовитим тоном. Яні раптом стало все одно, що про неї подумають і вона теж перестала підбирати слова.
— Хай краще розпещена, ніж бідна, як церковна миш! — відрізала презирливо Ольга Максимівна. — У нашому роду не було і не буде жодних простолюдинів!
— У вашому роду взагалі нікого не буде — ви всіх знищите своєю злістю!!! — вигукнула Яна і вилетіла з квартири колись коханого чоловіка. В мить сталося як у відомій приказці про один крок.
З Андрієм Яна познайомилася на одному із студентських свят. Він виявився веселим і чарівним хлопцем. Якось непомітно все закрутилося, і вже через місяць Яна не уявляла, як весь цей час жила без нього. їй здавалося, що і Андрій має до неї такі ж почуття. Його мама прихильно поставилася до дівчини і та навіть не замислювалася, що вона всього лише тимчасова розвага.
На заваді їхнім стосункам був рік, коли Яна дізналася, що при надії. Спочатку вона злякалася, а потім зраділа: у них з Андрієм буде малюк! Як виявилося, крім неї, цьому більше ніхто не зрадів.
Яна була з невеликого провінційного містечка. Її батько володів невеликим заводом і був непогано забезпечений. Яна не любила розповідати про фінансовий стан своєї родини, тому всім говорила, що її тато – металург, а мама — бухгалтер. Виділятися дівчина не любила — тому і одяг носила такий, як її інститутські подружки. Її метою було домогтися всього самій, чим вона несказанно тішила свого батька.
Андрій і його батьки про це не знали. Хоча вона і намагалася кілька разів розповісти про себе, її кожен раз переривали на півслові. Їм було досить того, що Яна не столична цаца, а значить — бідна, сільська дівчина, яка мріє відхопити в столиці багатого нареченого. А Андрій вважався завидним нареченим. Його батькову дісталося у спадок від діда і брата по великій квартирі, які заповзятлива Ольга Максимівна успішно здавала. Жила сім’я Андрія теж в не маленькій квартирі – спадок від бабусі, матері Ольги Максимівни. Загалом, жінка вважала себе частиною вищого суспільства і Яну, як майбутню невістку, навіть подумки не сприймала.
Яна прибігла в гуртожиток в надії, що зараз поплачеться своїй подружці Жені, а за сумісництвом сусідці по кімнаті, в плече. Але на вахті її чекала новина — приїхав батько і чекає її в готелі, що розташований неподалік. Яна пішла в готель.
Батько відразу побачив, що щось недобре і прямо запитав, що сталося. Яна не приховувала і розповіла все.
— Ну що ж! Не думав я, що при таких обставинах мені доведеться тобі робити подарунок, думав на весілля, але явно тобі зараз він потрібен, як ніколи!
Яна подивилася на батька заплаканими очима.
— Я розумію твоє прагнення бути самостійною і поважаю його, але зроби виняток — прийми нашу з мамою допомогу! Я приїхав сюди у справах – хочу відкрити офіс від нашого заводу, який би приймав замовлення на нашу продукцію, а з часом і невеликий заводик побудувати в передмісті. Але паралельно, я б хотів купити тобі житло. Думав, на весілля подарую, але раз весілля відміняється, а наближається поповнення нашого сімейства, то квартира для тебе зараз буде як ніколи доречна!
— Але, тату!
Відпрацюєш у мене в філії! Звичайно ж, як тільки підросте малюк!
Минуло шість років.
— Жіночко! Куди ви? — секретарка намагалася зупинити розлючений жінку, що мчала до дверей директорського кабінету.
— Хочу безпосередньо запитати у вашого начальства, чому мого сина не взяли до вас на роботу!!! У нього престижна освіта і хороша репутація!
— Що за галас, Віко? — з кабінету начальства вийшла струнка дівчина в діловому костюмі.
— Ось, жінка хоче справедливості ..
Ольга Максимівна на мить застигла розглядаючи дівчину, ледве впізнавши у ній Яну, давню подружку її сина.
— Оооо, і ти тут! Це ти наспівала керівництву, щоб не брали на роботу мого Андрійка? — жінка ринула в кабінет. Там нікого не було. Вона вийшла і з притиском запитала. — Де ваш директор? Я хочу з ним побачитися !!
— Він якраз стоїть перед вами! — Віка вказала на Яну.
— Навіть так! — приголомшена, але не приховуючи злоби проспівала Ольга Максимівна. – Це ж ким треба бути, щоб отримати місце директора в одному з провідних підприємств країни?
— Донькою власника! – холодно відповіла Яна і повернулася до секретарки. — Віко, викличте будь ласка охорону, а то, я відчуваю, ця пані добровільно не забереться! А мені мою машину – спізнююся на виступ до доньки!
…Яна під’їхала до свого дому, припаркувала машину і допомогла вийти доні. Разом вони попрямували до під’їзду. Біля під’їзду на лавочці сидів непримітний чоловік.
— Яночко! Нарешті я тебе дочекався! — в руках у нього був дешевенький букет квітів. – А це що за принцеса? Це моя донька? Ходи до тата, золотце!
Яна, закривши собою доньку, звернулася до Андрія:
— Тобі чого треба? Твоя матуся вирішила, що я тепер тебе гідна? Так я тепер успішна бізнес леді! Візьму – і заберу ваші квартири!
— Та немає більше квартир — батько в програв.
— Тоді я тобі не варіант!
— Ти зобов’язана дозволити мені бачитися з донькою! І взагалі: у нас же все добре було! На згадку про наше кохання могла б і допомогти мені!
— А коли твоя матуся випроваджувала мене при надії, хто повинен був мені допомагати? Йди геть звідси!
— Ні куди я не піду, поки ти не даси мені спілкуватися з моєю донькою!
— Тату, – раптом вигукнула дівчинка і кинулася до високого, плечистого чоловіка, що вийшов з дорогої автівки. – Цей дядько каже, що він мій тато!
Чоловік уважно подивився на дружину, потім на Андрія.
— Сонечко! Цей дядько несповна розуму! Він напевно переплутав! Ідіть додому з мамою! Я випроваджу цього дядька.
Коли за Яною і донькою зачинилися двері, чоловік підійшов до Андрія і тихо, але твердо промовив:
— Це могла б бути твоя донька, якби ти її не кинув, ще до її появи на світ! А зараз: вали звідси по-доброму! Інакше я тобі так надаю, що тебе рідна матуся не впізнає! І нічого мені за це не буде! Це я тобі як юрист обіцяю!
Автор: Bіра С.
Фото ілюстративне
