“Нічим допомогти не можу, – каже сестра приглушеним голосом, – Ти ж знаєш, зарплатня мала, а в мене ще два студенти. Сестро, тільки морально і підтримаю. Соромно мені., бо ж то мама рідна, – і хлипати починає”. Я поклала слухавку і зітхнула скрушно. Ну що ж, схоже мені знову у борги залазити? Та от, за два дні, набирає мене подруга, що жила в одному із сестрою селі. Новина в неї для мене була.
Мама поїхала на заробітки, але все, що вона заробляла йшло не їй, а сестрі моїй. Нам обом було шкода Катю, бо ж у шлюбі щастя вона не мала. Свекруха невістки такої не хотіла, та ще й двійня з’явилась майже одразу. Куди було йти?
Ото тільки й змогли молоді окреме житло придбати, як мама на нього гроші їм заробила. Відділились від свекрухи, була Катя щаслива, хоч з цим спокійніше, та от, виявилось, що під пильним оком матері син хоч хати тримався, а як вдвох господарювати почали, то й не було його ніколи.
Та ще й не допомагали свати нічого, бо та хата не спільна була сімейна, а на сестру мою записана. Як ремонти, то за мамин кошт і працівниками найнятими, бо зять і палець об палець на тому подвір’ї.
Паркан замінити треба було, всього і роботи що одну планку прикрутити, так мусила Катя сусіда просити, бо ж її чоловік відмовився і те робити.
Та й з дітьми помочі Каті ніякої. Росли вони ніби у сім’ї, а при мамі і при мамі. Тато вважав, що виховання то робота жіноча, знав тільки, як вказувати на недоліки, та в будь-яких ситуаціях життєвих в усьому винною жінку і її виховання робити.
Чому Катя не розлучилась? Та ми її скільки просили, а вона сльози тре:
— Два сини. Не хочу аби росли без тата. Все заради них.
Ну, але виросли діти, пішли навчатись і вже могла б Катя Павлу на двері вказати, та причина нова:
— Як я сама двох студентів буду підіймати, ви що?
Але підіймала студентів моя мама поки могла. Перші два курси мама надсилала гроші, а потім занедужала. Та так мамі стало не добре, що вона мусила повертатись в Україну швидко. Тут вона і злягла.
Я хоч і працювала, але звільнилась, знайшла віддалену роботу і переїхала хоч на перший час до матері. Думала, ми із сестрою разом будемо матір’ю опікуватись, але де?
У Каті вічні “не можу” і “немає грошей. Два студенти”. Як починала у трубку хлипати, так я забувала за всі свої печалі і готова була бігти її жаліти.
Я все оплачувала і сім’я моя. Діти в мене на три роки від Катиних доросліші, тож уже працювали. Перекидали мені для бабусі по тисячі і вже добре.
Коли я їхала кудись, наймала помічницю і та гляділа маму. Катя не могла приїхати, бо робота, бо чоловік, бо господарство. Я вже й не надіялась на неї.
А тепер, уявіть мій стан, коли мене набрала сусідка Катина – подруга моя і однокласниця. Знала Зіна нашу ситуацію, тому і змовчати не змогла:
— Твоя бідна Катя авто нове придбала чоловіку. Хвалиться Павло, що сам купив, але ж ніде не робить. Видно, як мама твоя передавала, то Катя й назбирала чоловікові на машину.
Я так і сіла. Поглянула на нашу маму і руки мені опустились.
— На кого ж ти мамусю здоров’я своє поклала? Заради кого так важко трудилась, рідна моя?
Чоловік мій як почув, так на фальцет перейшов. Сказав, що я й так довго коло матері і вже пора відповідальність на сестру перекласти.
— Або ти їдеш додому, до мене, а Катя хай маму глядить, або ми розлучаємось. Досить тобі воза одній тягти. У тебе є сестра.
Я розумію, що чоловік правий. Розумію, що я й так користуюсь його добротою і таки можу втратити сім’ю.
Але Катя? Їй же до матері байдуже, вона ж не глядітиме її як я.
От як мені вчинити, кого обрати: сім’ю, а чи рідну матір?
Головна картинка ілюстративна.