Ніхто з ним навіть не розмовляв. От просто ігнорували а поза плечі перешіптувались. Спочатку Роман нічого цього не помічав, адже не кожного ж дня матір в останню путь проводжаєш, але коли повернулись додому і почали ладнати обід до нього підійшла одна з маминих подруг:
— Ти ж у неї один був. І не сором тобі було з’являтись. А якби Світлана з доброти душевної не погодилась твою маму доглядати, невже так і залишилась би одна немічна в порожній хаті?
Роман остовпів. Сенс тільки-но почутого ледь до нього дійшов:
— Нічого не розумію, тітко Тамаро. Ви закидаєте, що я маму покинув одну? Так а хто ж Світлані за догляд оплачував? Хто все, що приписували купував, та й памперси постійно передавав?
Тут уже черга тітки Тамари прийшла дивуватись.
— Та я ж учора у нотаріуса свідчення якісь підписувала.Світлана твою маму догледіла, а ти тут і носа не показував цілий рік. Вона ж усіх сусідів зібрала, навіть голова свідком був.
Роман отетерів. Очима почав шукати сусідку Світлану з якою домовлявся, але сьогодні її не було. Узявши тітку Тамару і кількох ласих до пліток жінок пішов до сусідки з’ясувати, що ж власне відбувається.
— А я що? Я ж її дивилась, – зробила з себе невинну овечку Світлана, – цілий рік оцими руками її до ладу приводила. А ти де був? То ж ти робити мав! Покинув маму, а тепер прийшов на мою хату лапу покласти. Дзуськи! У мене свідків повне село, ніхто тебе тут не бачив і тільки я одна її догледіла.
Розрахунок був неперевершеним. Світлана ще від здорової Романової мами чула, що у сина досить скрутна фінансова ситуація. І коли сусідку привезли зі стаціонару доживати останніх днів, радо погодилась на пропозицію Романа доглянути стареньку. Ввесь цей час, доки Роман на трьох роботах гарував, аби оплатити догляд матері і прогодувати чималу родину, яка саме поповнилась новим життям, Світлана ходила селом і кожному стрічному по секрету розповідала:
— Ну я ж тільки тобі. Ти ж нікому, правда? Уже так втомилась: бігаю до сердешної сусідки тричі на день. А хто, як не я? Син і носа сюди не показує. Так чоловік незадоволений, діти теж мене сварять, але ж більш нікому. Шкода стареньку до сліз. Сама усе їй купую, що треба, а їсть вона з мого столу. От так. Ну нікому ж не кажи, прошу! Не хочу аби про Романа люди погано говорили, може він зайнятий там? Хоча, що ж то за зайнятість така, що про неньку забути можна?
Справа і до суду дійшла. Світлана вважала, що Роман не стане гроші на таке витрачати, адже йому і так не просто фінансово, але чоловік пішов на принцип. Допомогли квитанції, про переказ грошей, які Роман старанно збирав, хоч дружина з нього і кепкувала.
Материн дім залишився Роману, хоч усіх більш менш хороших речей там уже не було – Світлана повиносила.
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора заборонено.
