fbpx
Історії з життя
Ніколи б не подумав, що опинюся в подібній ситуації, але колишня дружина зуміла зробити мене батьком чужої дитини. Здається, наш із нею шлюб тільки для того їй і був потрібен. Тепер я розлучений, та ще й винен лишився

Ніколи б не подумав, що опинюся в подібній ситуації, але колишня дружина зуміла зробити мене батьком чужої дитини. Здається, наш із нею шлюб тільки для того їй і був потрібен. Тепер я розлучений, та ще й винен лишився.

Ми з колишньою дружиною познайомилися на роботі. Тоді вона мені здалася дуже красивою і цікавою дівчиною. Знаючи про те, що у неї є дитина, мені не хотілося б квапити події, тому перші кілька місяців знайомства ми просто фліртували і придивлялися одне до одного. Вона молодша за мене на 7 років і ніколи не була заміжня. Батько її дитини, наскільки мені відомо, просто втік.

Поступово я закохався в цю жінку. У нас почався роман, і незабаром вона познайомила мене зі своїм сином. Ми стали жити разом, і я переїхав в її квартиру. З хлопчиком ми швидко порозумілися – він на момент нашого знайомства був зовсім маленьким (4 роки), і свого справжнього батька не пам’ятав. Через кілька місяців спільного життя, хлопчик став називати мене «татом» і питати, коли ми з його мамою подаруємо йому братика.

Спочатку все це мені здавалося дивним, адже на той момент про одруження ще не йшлося. Однак його мати переконала мене в тому, що якщо ми розраховуємо на спільне майбутнє, то повинні бути раді тому, що її син так добре мене прийняв. Вона переконала мене, що я зможу замінити хлопчикові батька, і що в подальшому ми станемо справжньою, дружною сім’єю. Мабуть я любив цю жінку, тому втратив пильність. Дозволив чужій дитині називати себе батьком, і став виконувати функції батька, поступово звик до нього і став вважати своїм сином.

Через три роки громадянського шлюбу ми розписалися. На той момент я думав, що ми з цією жінкою вже пройшли всі випробування, і що розлучення нам не загрожує, адже ми серйозно планували подарувати сину братика. А вона, під приводом того, що хоче, щоб все було «по-справжньому», вмовила мене усиновити свою дитину від іншого чоловіка. Мовляв, я і так став йому справжнім батьком, і процедура усиновлення – це проста формальність, яка допоможе уникнути подальших непорозумінь. В якійсь мірі, я навіть був радий це зробити – хлопчик став мені як рідний, і хотілося убезпечитися від несподіваної появи «справжнього» батька. Але після того як бажання колишньої дружини було виконано, і я усиновив її дитину, її немов підмінили.

Виглядало все так, ніби вона досягла поставленої мети, і я більше їй не цікавий. Вона почала шукати приводи для непорозумінь, і відверто налаштовувала сина проти мене. Тепер я розумію, що всі ці три з гаком роки мною просто маніпулювали. Виявилося, що ні я, ні спільна дитина їй не потрібні. Вона «зрозуміла, що не любить і ніколи не кохала мене». Мої пропозиції спробувати розібратися, пояснити, що у нас не так, і все ж зберегти сім’ю, колишня дружина повністю ігнорувала. Виставила мене за двері, подала на розлучення і  на аліменти.

Тепер ще добрих десять років я повинен буду утримувати чужу мені дитину? Вона прекрасно знала, що на роботі я отримую досить непогані гроші і звільнятись точно не буду. Що ж тепер виходить? Вся ця історія зі шлюбом коханням і батьківством тільки заради аліментів?

Ну і, як тепер усе це розплутати? Як позбутись непотрібних і власне, не моїх зобов’язань? Куди бігти, хто допоможе?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook