fbpx
Історії з життя
– Ну Оксанцю, куди тобі ці джинси? Знову розростешся, будеш сльози лити над ними. Так жодного разу і не одягнеш. Он, давай мені краще сорочку ось ту купимо!

“А об’їдатися він мені не дає”,- похвалилася якось Оксана подругам. “Я вечерю приготую, а Ваня мене бочком відштовхує від плити, мовляв, давай-но я сам покладу. Дістає мені маленьку тарілочку, і в неї їжу мені накладає”.

Оксана вважала, що з Ванею їй пощастило. Вона завжди була не надто вольовою. То шоколадку ввечері під журнал цілком згризе і не помітить. На вулиці морозиво з’їсть, зап’є солодкою газованою водою. А у важкі хвилини Оксана припадала до стратегічного запасу чипсів. Пересипала великий пакет цієї лакомки в миску і непомітно згризала під серіал. До останньої крихти.

Вага Оксани коливався в межах десятка кілограмів. У неї був «худий» одяг для хороших часів, коли вдавалося залишатися стрункою, і «товсті» комплекти для непростих часів, коли насилу втискалася в велюровий спортивний костюм.

Загалом, з харчуванням у Оксани були негаразди. Як і зі ставленням до себе.

Ваня їй допомагав.

– Оксано, ну куди тобі другий гарячий бутерброд? З’їж один. Другий мені давай, допоможу вже, хай вже так.

У магазині теж підтримував як міг:

– Ну Оксанцю, куди тобі ці джинси? Знову розростешся, будеш сльози лити над ними. Так жодного разу і не одягнеш. Он, давай мені краще сорочку ось ту купимо!

Загалом, Ваня був хорошим чоловіком. Надійна опора в будь-який дієтичній ситуації. Так розповідала Оксана своїм подругам, сьорбаючи мінералку з лимоном. Вона знову була в стадії схуднення. Після шостої – ні крихти.

– Оксанцю, а коли він тобі в малюсіньку тарілочку їжу накладає, собі теж так кладе?

– Ні, він же чоловік, він попоїсти любить. У нього і тарілка спеціальна – салатник глибокий. Він туди собі м’яска накидає, пюрешечку, помідорів маринованих, і їсть. Потім шоколадку до чаю. Печиво, знову ж. Зі склянкою молока на ніч. Щоб спалося краще!

І що б Оксана робила без Вані, надійного контролера її порцій і пильного пересмішника її розмірів?

Не інакше, як одужала б від нелюбові до себе і почала б спокійно жити, не озираючись на вагу. Хоча Ваня вважав інакше:

– Ну куди вона без мене, тітка така? У двері ж не пролізе!

За матеріалами – dissomnia.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.net.ua заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook