— Ну, вчепилася ти за мого Сергійка, але ж бачиш: він ще погуляти хоче. І заміж тебе – не візьме. Чому? Бо я особисто категорично проти! Мені невістка з бідної родини, ну, зовсім не треба! Та й не хоче він ще офіційно одружуватися. А тебе тримає, щоб завжди під рукою лежала. Чи прибрала в кімнаті. В тебе, взагалі-то, гордість якась є? Невже тебе це все влаштовує? Навіть зараз, коли мій син і твій хлопець – іншою? Пише Волинська Газета
Уривок чужого щоденника. Я ніколи не думала, що в наш «електронізований час» люди ще ведуть приватні щоденники. Ну, коли дівчата-підлітки заводять якісь зошити з віршиками чи кольоровими наклейками улюблених ляльок, це ще зрозуміло. Але якщо молода жінка занотовує свої відчуття на папері, це, погодьтеся, досить дивно.
Хоча… Саме щоденник моєї найкращої подруги й допоміг мені зазирнути в її душу, зрозуміти, що там коїться щось не те.
Знаю, що підглядати за чужими – негарно. І ніколи цього не роблю. Але стався мій маленький гріх зовсім випадково. Якось увечері зайшла до Люди в гості. Часу виявилося вдосталь, давно не бачилися, тому й хотілося виговоритися.
Та Людка раптом побігла з кимось базікати по «Скайпу», а мені тицьнула кілька альбомів зі старими фотографіями. Смакуючи кавою, знічев’я переглядала сторінки минулого, де побачила й себе – спочатку зовсім дитиною (ми з пордругою ходили в одну й ту саму групу дитсадка), потім – школяркою (були однокласницями), не так давно – студенткою (правильно здогадалися: ми й в інституті не розлучалися).
Та раптом поміж фотоальбомами запримітила тоненький учнівський зошит, аркуші якого були списані Людкиним почерком (його я з мільйонів інших вгадаю!).
І тут природна цікавість переважила правила поведінки. Я почала читати.
Краще б не читала. Тільки тепер, знаючи всі куточки стосунків Люди з її чи то хлопцем, чи то чоловіком, зрозуміла, якою по суті своїй є нещасливою моя найкраща подруга!
Судіть самі. Хоча б із цих кількох речень, яка просто перефотографувала на свою мобілку:
«Сергій знову привів коханку. Прямо додому. Вони тішилися один одним у нашій спальні, а я в цей час на кухні говорила з його мамою. Ми просто терпіти не можемо наших навіть коротких зустрічей, але тут у мене виходу не було: не йти ж мені до ліжка, застеленого моєю постіллю, де качаються Сергій та його діва?
Світлана Іванівна, мабуть, уже давно хотіла це сказати. Тому не відтягувала «на потім»: «Дівчинко, а ти де збираєшся жити?». У нас, як ти розумієш, тобі місця немає. Ну, вчепилася ти за мого Сергійка, але ж бачиш: він ще погуляти хоче. І заміж тебе – не візьме. Чому? Бо я особисто категорично проти! Мені невістка з неблагополучної та бідної родини, ну, зовсім не треба! Та й не хоче він ще офіційно одружуватися. А тебе тримає, щоб завжди під рукою лежала. Чи прибрала в кімнаті. В тебе, взагалі-то, гордість якась є? Невже тебе це все влаштовує? Навіть зараз, коли мій син і твій хлопець – у ліжку з іншою?!».
Я не знала, що відповісти. Що мама, яка розлучилася з татом, коли мені було 3 роки, завжди вчила: тримайся за чоловіка, як можеш?! Що вона вже третій раз вийшла заміж, і в мене двоє зведених братиків, із якими вона, нарешті, живе спільно з черговим законним чоловіком? Що мені фактично немає куди подітися, бо в батьківській квартирі – зовсім інша сім’я? Що тато давно забув про моє існування? Що дідусь, який любив мене найбільше в світі, вже у іншому світі, а його будинок продали без мого відома? Що, врешті-решт, Сергій колись таки та й угомониться, і ми зареєструємо свій шлюб, як усі нормальні люди? Що я, за великим рахунком, просто дурепа, яка живе за чужими підказками і ніколи не може хоча б щось вирішити самотужки? Тому я промовчала.
А Світлана Іванівна – вийшла на свій другий поверх.
За годину в коридорі з’явився Сергій. Його кохана хлюпалася в ванній. Він попросив зробити їм каву. З молоком. Поки вони смакували гарячим напоєм та своїми емоціями, я зняла з ліжка постіль і кинула її. Ні, не в смітник, хоча дуже цього прагнула, а в пральну машину. Застелила нову.
Здалеку попрощалася з Сергієвою пасією, яка побажала нам спокійної ночі.
Потім ми лягли спати. Сергій посеред ночі шепотів щось про свій нестримний характер. І я йому все простила».
Ось таке я прочитала в Людкиному щоденнику, поки вона говорила по «Скайпу». А потім ми обидві зробили вигляд, що в нас усе о’кей.
Без підпису.
Текст редаговано ntermarium.news. Передрук без гіперпосилання на ntermarium.news – заборонено.
Головне фото – firestock.
