fbpx
Історії з життя
Ну як свекруха могла бути такою лукавою! Я ж їй доньку замінила, я ж за нею доглядала, і наші діти теж, хоч і хлопчики, але ставилися до бабусі з турбото

Не роби добра, не отримаєш зла! Точна приказка! Ось і у нас так в житті сталося: я доглядала за свекрухою, а в підсумку вона нас обманула. Після того, як її не стало, я дізналася, що квартиру вона віддала доньці, а нам – страшну дачу, як насмішку. Дуже прикро! Хоч свекруха мені завжди дякувала за підтримку і на словах говорила, що житлом нас забезпечить. Тільки це житло зовсім не для життя, це покинутий, похилений будиночок.

А починалося все так: майже 20 років тому я вийшла заміж, сама я сирота, Бог обдарував нашу родину двійнею, хлопчики. А у чоловіка є ще молодша сестра, їй зараз 38 років. Вона теж вийшла заміж за чоловіка з квартирою, а коли стала матір’ю, то розлучилася з ним і відсудила частину квартири. Куди було діватися: її чоловік не продав своє житло, а просто купив їй і доньці однокімнатну квартиру, рівноцінну відсудженій частці. А ми з чоловіком жили небагато, ще й двійня – орендували квартиру, думали про іпотеку. Хоч у свекрухи була трикімнатна квартира, але жити ми в неї не збиралися: навіщо на кухні дві господині ?!

Але так трапилося, що свекруха впала серйозно і мала ще супутні важкі проблеми, тому довелося переїжджати до неї, щоб доглядати після операції і взагалі – під час реабілітації, а значить – назавжди. Сестра чоловіка аж перехрестилася, що не їй це довелося робити, вона сказала, що її нудить від вигляду перев’язок і боїться немічник людей, навіть якщо це рідна мати! А свекрусі треба було спочатку міняти підгузки, займатися гімнастикою і постійно робити уколи: я хоч не вміла, але навчилася. Свекруха толком більше і не могла ходити, майже весь час лежала. На мені – повне домашнє господарство, приготування і догляд за свекрухою, навіть роботу покинула.

У свекрухи характер був не злий, але якийсь хитренький, все сама собі на умі. Іноді до неї приходила донька (сестра чоловіка), тоді вона просила, щоб я збігала на ринок, затарилась продуктами, зайнялася іншими справами в місті, і тоді вони годинами про щось говорили в кімнаті мами. Наші діти не завжди могли посидіти з бабусею – обидва в школі. Мабуть, в один з таких днів був запрошений нотаріус, а ми навіть і не знали. Загалом, коли в цьому році не стало свекрухи, заповіт був вже готовий. Настільки ж ми були здивовані, коли дізналися, що за заповітом донька з онукою – власниці всієї квартири, а ми «щасливі власники» глухої дачі! Ось так!

До слова про дачу: це дерев’яний будиночок, страшненький і перекошений, з ділянкою зарослою бур’янами. Колись ця дача дісталася від батьків свекрухи, нічого толком там не росте, земля глиниста, та й в сам будинок треба вкладати дуже багато грошей, а краще – зносити і будувати новий. Ніхто дачею взагалі не займався, були спроби її продати, але за дачу давали таку смішну ціну, що всі махнули рукою на цей продаж і так просто її залишили – нехай стоїть до кращих часів. І ось, мабуть, ці «кращі часи» для нас настали.

Звичайно ж, чоловік вже почав процес оскарження заповіту, всі документи подав. Його сестра вічно дзвонить з погрозами, вимагає виселятися зі словами: «Закон є закон!». Наш адвокат запевняє, що ми запросто можемо виграти справу, заспокоює нас. Але тут навіть не матеріальна сторона діймає, а моральна: ну як свекруха могла бути такою лукавою! Я ж їй доньку замінила, я ж за нею доглядала, і наші діти теж, хоч і хлопчики, але ставилися до бабусі з турботою: вміли для неї кашу зварити, принести те, що вона просить, тиск поміряти. Вони добрі хлопці, а вона їх – на дачу. Онуку свою від донь вона майже не бачила, та не хотіла приходити до хворої бабусі, тільки по вайберу спілкувалася. Як після цього вірити людям?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook