Ну знаєте, такого неймовірного нахабства і зверхності, я від сусідства із сином своїм не очікувала. Ми ж із невісткою п’ять років жили під одним дахом душа в душу, разом хазяйнували і ніколи не було між нами розбіжностей. Але відколи вони дім поруч придбали, то втратила я спокій.
От сьогодні з самісінького раночку чекав на мене такий сюрприз, що прокинулась без кави, та так швидко, що й не счулась. Вийшла сонна собаці їсти дати, та курей відкрити, аж бачу, що у мене під хатою у великому тазу усі ті дерева, що я вчора висадила стоять.
Аж очі руками протерла, бо ж не повірила тому, що то вони таке бачать. Підійшла, помацала, оглянула гарно. Ну таки ж так і є – мої саджанці, які я вчора цілий день висаджувала закладаючи горішник. Аж сіла від несподіванки такої і прикрості. Прекрасно ж розумію, що то справа рук невістки моєї: сусідки новоявленої.
П’ять років моя невістка разом із сином у мене прожили. Ділили ми із нею одну територію, жили мирно, ніяких і ніколи непорозумінь, чи ситуацій неприємних. Навіть одна кухня нас зближувала, адже обоє любимо експерементувати і як станемо до плити, то аби тільки чоловіки встигали їсти.
Ну а минулоріч таки назбирали вони грошей на дім власний, а тут фарт – сусіди старенькі до дітей надумали переїздити і дім свій на продаж виставили. Там і меблі і килими і рушники, ну все було залишено. Діти сьогодні ключі узяли, а вже назавтра й переїхали.
Одразу скажу, що колишні сусіди були не надто добрими людьми – ми з ними не вітались і не розмовляли, навіть. Все їм не те і не так було. Скільки вже разів вони різні комісії і наряди викликали до нас, то я вам і не передам словами. То паркан у нас зависокий, то надто щільний, то землю ми їхню, аж 50 сантиметрів приорали до свого городу, то ще щось їм не те.
Тож коли син мій той дім придбав, то я й видихнула, але, як тепер мені досвід показав – зарано. Тільки от тепер все те ж, що сусідка, мені невістка робить, але з усмішкою на обличчі, і через сина мого.
Як ось ці дерева. Висадила я якраз по межі під паркан ближче горіхи. Придбала на ринку найдорожчі, найкращі сорти. Дерева уже величенькі такі, перший врожай збирала б уже за рік два. Мені так радісно було, що нарешті я свою мрію здійснила, адже коли жили тут старенькі сусіди, то я не могла посадити і деревця ближче, ніж за п’ять метрів від паркану. А там же город, ну які горіхи? А так, ну просто пісня у мене вийшла. Ще й так сонце сходить і заходить, що тінь на мої грядки не падатиме. Ну хіба ж не краса?
Не встигла я до тями прийти, як син прийшов із обличчям невдоволеним:
— Мамо, – каже голосом мені чужим, – та скільки ж уже можна? Мало того, що ти воду що із ринви тече, до мене на город вивела, мало того, що все листя, що у тебе в саду було, ти нам попід паркан склала і нині воно вітром до нас на город залетіло, так ти ще й горіхи оці втулила. Дерева вимахають по п’ять метрів, нам про города забути, бо ти горішник висадила?
Дивлюсь на нього і нічогісінько не розумію? З тією водою у нас ще із старою сусідкою непорозуміння були, бо текла вона мені із ринви під хату, от вивели ми трубу за двір свій. Син же мені і допомагав те робити. А тепер, коли я повернула усе, як було, так йому не до вподоби? Листя те… роками ми його під малину що попід межею росте зсипаємо. Та він же сам минулого року із жінкою це робив. А тут на тобі, уже й не можна.
Та й за горіхи оці мова у нас була багато років. Ми мріяли, що висадимо їх і місце ж хороше, але через отих сусідів, ну ніяк не могли. А вже як змога є, то їм і це не так?
Спробувала я курям картоплі зварити, так син прибіг аби я буржуйку нашу, на якій на вулиці каструлю поставила, загасила негайно ж, бо увесь дим протягом до них у двір задуває. Цікаво так, стояла п’ять років тут, сам же тату допомагав вмурувати сюди буржуйку, а вже йому димно.
Знаєте, одне діло, коли нехороші сусіди є, але вони люди чужі. То якось воно простіше розмову будувати і нагадати за якою адресою вони проживають. Але, коли по інший бік паркану рідна дитина і прибігає із тими ж скаргами і тими ж словами мені говорить, що я не така, то ж геть інша справа.
Та й що? Нам із чоловіком тепер усе переробляти, що роками створювали для свого затишку, бо сину моєму як не дим, то вода з листям заважають? Роками так жили ж і нічого, а тут прямо все не так і годі.
31,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
