fbpx

Ну звісно, коли сваха ще могла ту розмову розпочати – лиш за столом перед усіма запрошеними. Давай вона мене сповідати та совісті моєї шукати, бачте, не так випало, як вони із донькою планували до весілля. “Три квартири у власності а єдиний син орендованими тиняється із дітьми малими”

Ну звісно, коли сваха ще могла ту розмову розпочати – лиш за столом перед усіма запрошеними. Давай вона мене сповідати та совісті моєї шукати, бачте, не так випало, як вони із донькою планували до весілля. “Три квартири у власності а єдиний син орендованими тиняється із дітьми малими”.

Свого часу я вдовою залишилась із сином, який ще в садок ходив. З чоловіком того і нажили за п’ять років шлюбу, що синочка, та ще боргів, бо мали амбітні, проте нездійсненні плани, розпочати власну справу.

Добре, що мама тоді мене виручила – залишилась із малим Ільєю, а я поїхала у світи шукати заробітку і долі багатшої. Кума моя саме у Німеччині осіла, то правдами і неправдами я у неї опинилась.

Я мусила заробити гарних грошей бо ж ні житла свого ні освіти, ні професії. Розуміла, що заробляю не на рік і не на два – на вік свій. Тож трудилась рук не покладаючи, брала підробітки і не шкодувала ні сил, ні здоров’я.

Як копійка до копійки, та ще й економно, то й буде толк. Принаймні, я за п’ятнадцять років заробила на дві квартири у столиці. Не люксові, звісно, але дві однокімнатні мала. Вирішила, що буду в одній із сином жити, а другу здаватиму в оренду.

Встигала я ще й стажу собі заробити, тож саме коли син школу скінчив я й повернулась додому. Ілля навчатись пішов, жив у гуртожитку, а я сама собі була у своїй квартирі. Другу в оренду здавала і тими грішми, фактично, оплачувала синове навчання.

Трохи згодому уже послухала я поради подруги доброї і взяла ще одну квартиру на виплату. Була мені думка, що те житло для сина мого, коли сім’ю створить, та побачивши його наречену, почувши мову, я собі швидко ту думку і забула.

Бачте, – Ніна хоч і з бідної родини, та з таких дівчат, яким чоловік усе винен і повинен і тільки тому, що от вона така у мами квітка. Сваха моя такої ж думки і чекала, що я буду ледь не до землі кланятись тільки тому, що вона виростила таку доню красуню.

Сидимо на сватанні, а та давай мені розповідати:

— Чоловік повинен жінку у квартиру привести власну, на життя заробляти – то також його робота, бо жінка Берегиня, так із віків прадавніх ведеться.

Ну, але гарно звучало те і правильно. а на ділі: ніна на роботі втриматись довше двох тижнів не могла. бо як не важко. то колектив не такий. або зарплатня – мізер. Вдома також робити нічого не виходило. бо то голова турбує. то ногу тягне, то спину відчуває. Готувати. як виявилось, вона не вміє і взагалі яка пательня. якщо у неї манікюр за тисячу гривень.

От і затялась я – нічим допомагати не буду тій родині. Такі вже розумні, знають як треба, то хай спробують такого знайти. Добре бачила, що закоханий Ілля поки і йому час потрібен аби прозріти.

Вісім років минуло. І от, саме коли хрестини були у мого другого онука, сваха і почала ту розмову голосно. Бачте, соромити мене надумала за те, що я маю аж три квартири а син із дітьми малими вже шосту квартиру за вісім років поміняв.

— Вам адресу сказати де я на те житло заробила? Не сором, свахо? Ваша доця уже сама мама і якщо зуміла дати життя двом дітям, то повинна зуміти їх і забезпечити. А сину своєму я дала квиток у життя: він отримав гідну освіту, роботу знайшов хорошу, он яке свято організував. Може досить нам до рук дивитись, свої підіймете до роботи?

З свята я пішла раніше, лиш син і пішов мене вертати. Виправдовувався, просив вибачення, а потім так спокійно:

— Кожен сам обирає, що йому у житті важливо і головне. У тебе таке бачення нашої ситуації, у неї  – інше. Я не в праві судити і обирати хто правий.

Я отетеріла. То що це і у сина мого такі думки про мене? Він також вважає, що я повинна була б одну із тих квартир йому віддати?

От мені цікаво, а чи відчинили б ви двері перед такою невісткою? Мене так важко зрозуміти?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page