Багато років ми жили з чоловіком у власному будинку. Також у нас був невеликий город, там ми садили все і за всім цим вели належний догляд.
Паралельно цьому я допомагала своїй свекрусі, бо вона теж мала свій город. Садили і пололи там від бур’янів, а потім все це ще й викопували і збирали.
А згодом я допомагала все це переробляти. Варила варення, крутила соління і закатувала банки з компотами і салатами. Ніколи і нічого не просила натомість.
Хто займався такими домашніми справами, той мене зрозуміє. Це теж праця, яка займає дуже багато часу і сил.
Хоча у неї є своя дочка, яка могла б їй також допомагати, але вона цього не робила. У неї завжди були відмовки:
– Порпайтесь в землі, бо це не моє. У мене манікюр, я не можу собі такого дозволити. Вибачте звичайно, але це все, без мене!
А свекруха, як любляча мама, взимку постійно передавала їй свої запаси, для єдиної дочки. Нам, ніколи не пропонувала, та ми і не просили. Так тривало з року в рік.
Не буду вдаватися в подробиці, але нам довелося будинок з чоловіком продати і переїхати в місто. Тоді так само, кожні вихідні дні, ми їздили до його мами допомагати з городом.
Садили, пололи, доглядали і переробляли весь урожай. Але потім, все припинилося. Ми перестали їй допомагати. Я навіть чоловікові, заборонила це робити. Я ніколи не просила в неї ніякої плати, за свою працю, та й в думках у мене такого не з’являлося.
Але ось свекруха, думає по іншому. Якось взимку, дуже захотілося маринованих помідорів і огірків. Я запитала у неї, а вона мені відповіла:
– Нині все дорого, тому просто так не дам. Не буду продавати звичайно ж, як на ринку, трохи дешевше вам відпущу, але щоб баночки потім повернула.
Якщо чесно, то я розгубилася від такої пропозиції. Значить рідній дочці, віддає задарма, а навіть на город не вийшла жодного разу, а рідному синові, пошкодувала і готова продати, хоча всі її консерви робила я сама.
Це мене дуже вразило. Це був перший і останній раз, коли я щось у неї попросила. Взяла з чоловіка обіцянку, щоб теж до неї не ходив.
Він сам не очікував почути таких слів, від своєї рідної матері і навіть збирався їй висловити своє невдоволення, але я йому не дозволила.
Я зробила по-іншому. Наступного разу, коли почався сезон дач і городів, ми не поїхали допомагати їй.
Вона потім дуже жалілася своїй дочці і, навіть всім родичам:
– Які вони не вдячні, не хочуть мені допомагати!
Її дочка, чоловіка рідна сестра, хотіла мені висловити якісь претензії, але я її випередивши сказала:
– Це ж твоя рідна мати, от візьми і допоможи їй. Я весь час, з чоловіком працювала на її городі, а тепер твоя черга!
Мій чоловік, повністю погоджувався зі мною. Навіть додав, що буде проводити всю свою відпустку, у моєї мами в селі. В кінці-кінців він знає, що звідти, він точно не поїде з порожніми руками. Там навіть просити нічого не треба, мама дасть і так, а якщо почнеш відмовлятися, то ще й образитися може.
Ми звичайно ж спілкуємося і з мамою чоловіка, і з сестрою, але ось допомагати ми більше не їдемо. Можливо це і не правильно, але вибору у нас не має.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.