– О, привіт, красуня! Ходімо з нами до річки прогуляємося. Посидимо, поговоримо, – хлопці не договорили. Врапт між ними і дівчиною з’явився хтось четвертий. Здоровенний, в місячному світлі він видавався ще більшим
Мама з Юлькою приїхали на дачу під вечір. На них чекали. Бабуся накривала стіл на ґанку, пес Гришко радісно стрибав біля воріт. Взято тут
– Ну ось, хліб забули купити, – засмутилася мама, дістаючи з машини сумки з продуктами.
– Я в місцевий магазин збігаю, – з готовністю відгукнулася Юля. – Десять хвилин туди і назад.
Юлі пощастило, магазин ще працював. Вона взяла буханець і поспішила назад.
У ста метрах від будинку дорогу перегородили дві постаті.
– О, привіт, красуня! Ходімо з нами до річки прогуляємося. Посидимо, поговоримо
Юля мовчки спробувала їх обійти, але безуспішно.
– Відчепіться, я кричати буду!
– Так репетуй, – зареготали хлопці.
Один з них намагався відвести Юлю в провулок, що вів до річечки.
– Мамо! Гришко! – заголосила дівчина і вчепилася за паркан.
Раптово з’явився хтось четвертий. Хлопці від несподіванки відскочили убік.
Перед ними, затуляючи собою дівчину, стояв здоровенний пес. Чорний, очі горять,шерсть дибки, зосереджений погляд блакитних очей спрямований кудись між ними.
Виставивши перед собою руки, хлопці позадкували назад.
– Все, все, ми йдемо, – заїкаючись, пробурмотів один з них.
Коли прийшла схвильована мама, їх уже й слід прохолов.
– Що вони тобі зробили?
– Нічого. Гришко врятував, – кивнула Юля на собаку.
І розревілася. Точнісінько, як тоді, вісім років тому.
Того дня вони прийшли до ветеринара зі своєю старою собачкою. Перед ними в черзі була жінка:
– Не розумію, що з ним, – стурбовано говорила вона. – Дивне щеня якесь.
Ветеринар оглянув малого і з жалем подивився на господиню.
– Він сліпий. Сліпий.
– Вилікувати можна?
Ветеринар розвів руками.
Жінка ненадовго задумалася потім, зітхнувши вимовила:
– Тоді зробіть, що потрібно. Ось гроші
Ветеринар назвав суму. Жінка залишила гроші і швидко пішла. Щеня незграбно повзало по підлозі, поки не уткнулось в Юльчину ногу. І сіло поряд.
Юлька розревілася. Вона розуміла, що значить “зробити щось”. У мами теж сльози на очі навернулися.
– Не треба нічого з ним робити, – рішуче сказала вона. – Ми його собі забираємо.
Так почалася Гришкова історія. Зараз майже цілий рік він живе з бабусею на дачі. Незважаючи на фізичний недолік, він добре орієнтується і в будинку, і на ділянці, а ще знає дорогу в магазин і на річку.
І його господині жодного разу не пошкодували, що колись врятували маленьке сліпе цуценятко
Редакція тексту – intermarium.news
Головне фото – ілюстративне wallpapers.99px.ru
Автор невідомий
