Я завжди захоплювалася своєю кумою Іриною. Її дім нагадував картинку з інтер’єрного журналу: усе блищало, речі стояли на своїх місцях, жодної порошинки на меблях чи підлозі. Коли я заходила до неї, мене вражала атмосфера порядку й затишку, яка, здавалося, панувала сама по собі. На контрасті, у моєму домі завжди можна знайти розкидані іграшки, дитячі книги, які “живуть” на столі, а інколи навіть подушки на підлозі.
Так, це не виглядало ідеально, але воно було справжнім.
Попри все, у мене не раз виникало бажання зробити дім таким же бездоганним, як у куми. Та щоденні клопоти, робота, діти — усе це не залишало часу на ідеальний порядок. Проте я все ж дивувалася, як їй це вдається? Чи була в неї якась магічна формула?
Одного дня ми з дітьми вирішили піти в гості до Ірини. Це був день народження її сина Василька, і хоча ми жили на одній вулиці, зустрічалися нечасто. Увійшовши до її будинку, я відчула себе, ніби потрапила в іншу реальність. Усе блищало від чистоти, а аромат свіжості заповнював кожну кімнату. Меблі виглядали новими, ніби їх щойно привезли з магазину, а килим був таким бездоганним, що навіть слідів не видно.
Мої діти теж були в захваті. Донька Оля, оглянувши кімнату Василька, одразу побігла до мене.
— Мамо, у нього всі іграшки в коробках! — вигукнула вона з такими очима, ніби побачила диво.
Її слова змусили мене задуматися. У нас вдома іграшки частіше “живуть” на підлозі, ніж у коробках. А тут усе виглядало так, ніби хлопчик навіть не грався. Після ігор діти вибігли надвір, а я зайшла до кімнати, щоб забрати залишені речі доньки. І що я побачила? Ідеальну чистоту! Жодної розкиданої іграшки, ні подушки на підлозі, ні ковдр, ні навіть натяку на те, що тут щойно гралися діти.
Це мене вразило. Як їй це вдається? Я теж працюю з ранку до вечора, і ввечері єдине, чого хочу, — це впасти на диван і хоча б кілька хвилин відпочити. Чи має вона якийсь секрет? Може, їй допомагають діти чи чоловік?
Дорогою додому я не могла припинити думати про побачене. Мої діти теж були під враженням.
— Мамо, у Василька так чисто, ніби там ніхто не грається! — сказала Оля.
— Він сам усе прибирає, навіть коли ми гралися, — додав Андрій, мій молодший син.
Їхні слова зачепили мене. Може, я щось роблю не так? Може, варто бути суворішою, щоб діти дотримувалися порядку?
Наступного дня я вирішила поговорити з кумою й дізнатися, як їй це вдається. Ми зустрілися на каву, і я почала з простого запитання:
— Ірино, твій дім — це просто мрія. Як ти все встигаєш?
Її відповідь була доволі несподіваною:
— Усе просто. Головне — не сидіти перед телевізором вечорами, як дехто.
Її слова мене зачепили. Я ж теж працюю, і після довгого дня інколи просто не маю сил на генеральне прибирання. Але я вирішила не зупинятися й дізнатися більше. Поговорила з нашими спільними знайомими, і те, що я почула, змусило мене переосмислити своє уявлення про “ідеальний дім”.
— У неї діти вдома майже не бувають, — сказала Олена. — Вони приходять лише поїсти й спати.
— Як це? — здивувалася я.
— Вона дуже вимоглива. Якщо іграшка не на місці, вони одразу чують зауваження, — пояснила Марина.
Я почала згадувати моменти, коли бачила дітей куми на вулиці. Вони завжди гралися з іншими, але ніколи не запрошували друзів до себе. Чи був їхній дім місцем радості для них? Чи вони просто не могли порушити цей “ідеальний” порядок?
Повернувшись додому, я дивилася на своїх дітей, які будували чергову “фортецю” з подушок і ковдр. Їхні обличчя сяяли щастям, і я зрозуміла: ось що справді важливо.
— Мамо, дивись, тут буде дракон, а тут — місце для лицарів! — захоплено пояснював Андрій.
Я посміхнулася.
— Молодці! Тільки після гри не забудьте все прибрати.
Вони кивнули й продовжили будувати. Я знала, що це прибирання не буде ідеальним, але хіба це мало значення?
Через кілька днів я знову зустріла куму на вулиці. Вона, як завжди, похвалилася своїм порядком, а я лише посміхнулася.
— Знаєш, твій дім справді приклад для наслідування. Але я вирішила, що в нас буде по-іншому.
Мій дім залишиться місцем радості, фантазій і творчості. Тут є місце для безладу, але водночас є місце для тепла й спільних спогадів. Адже дитинство минає швидко, і я хочу, щоб у спогадах моїх дітей залишилися моменти щастя, а не боязнь зробити щось не так.
Ідеальний порядок — це прекрасно, але я вибираю інший шлях. У моєму домі важливіше сміх і щасливі обличчя, ніж блиск меблів.
