Моє життя завжди було досить цікавим: доводилося працювати на кількох роботах, щоб прогодувати себе. Однак я намагалася вибратися із цієї складної ситуації.
Вся річ у тому, що ще рік тому я жила із чоловіком, який тоді працював на звичайному заводі. Чоловік заробляв по 15 тисяч щомісяця, коли я отримувала втричі більше.
Але з мого боку ніколи не було невдоволення, адже я завжди була на його боці і поважала його насамперед як мужчину.
Потім мама чоловіка занедужала, через що їй знадобилась допомога досить таки дорога. Щоб здавати власну квартиру та отримувати гроші, їй довелося переїхати до нас.
Однак цього було замало. Дивно, але мій чоловік не поспішав матері своїй допомагати. свою зарплатню він витрачав тільки на свої потреби. Друзі, ресторани, кафе. Снідав пан і обідав тільки у дорогих закладах, на вечерю з друзями ішов до пабу. Маму, як стало зрозуміло, повинна була я утримувати.
Ситуація не змінилась, навіть після того, як чоловіка звільнили. Оголосивши, що в нього складний період, мій суджений почав заливати за комір. питання з його мамою навіть не обговорював. Я купувала усе необхідне і їздила з нею по спеціалістах оплачуючи абсолютно все, що не покривала плата за оренду її квартири.
Одного дня повернувшись втомленою з роботи я побачила дивну картину: мій чоловік допомагав розкладати речі якійсь жінці. У коридорі стояли якісь клунки. Саме лунки а не пакети чи сумки. У зав’язаних простирадлах була звалена купа одягу. Придивившись я зрозуміла, що то наші з чоловіком набори постільного. Вже потім дійшло, що там мої речі.
Свекруха винувато понуривши голову стояла у дверях своєї кімнати. Так я дізналась, що у чоловіка є інша і що прикріше за все, моя свекруха про все знала. Вони просто вирішили зачекати з розлученням доки мама не пройде курс дорогезної реабілітації, яку я оплатила. Тепер я повинна була звільнити їхнє помешкання.
Рік минув і вчора зателефонувала моя свекруха. Плаче. Просить мене повернутись. Каже, що син розлучився роботи не має і вони обоє шкодують, що та дівчина тоді так зробила, що опинилась на вулиці.
Противно стало до не можу. “Та дівчина”. Так от хто винен? Мовчки поклала слухавку і продовжила клеїти шпалери. У мене своя квартира нарешті з’явилась. Невелика студія за яку я ще років з десять гроші віддаватиму, але звідси мене ніхто не виставить.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
