Зі своїм чоловіком я живу у законному шлюбі вже майже 10 років. Познайомилися ми в інституті, на третьому курсі почали зустрічатися, а після закінчення вирішили одружитися.
На початку нашого сімейного життя ми не мали достатньо грошей, щоб винаймати окрему квартиру. Тому хотіли ми того, чи ні, а довелося півтора роки прожити з мамою Миколи під одним дахом. Відносини у мене зі свекрухою завжди були натягнутими, але намагалися уникати прямих непорозумінь і ніколи не опускались до з’ясовування стосунків.
Через півтора роки ми трохи встали на ноги, і нарешті змогли винайняти собі досить хорошу квартиру, в якій прожили близько трьох років. Коли ж я відчула, що при надії ми вирішили купити (в іпотечний кредит) свою власну квартиру в добротному новому, нещодавно побудованому багатоповерховому будинку.
Коли ми працювали вдвох грошей нам вистачало на все без винятку, але коли мені довелося вийти в декретну відпустку, наша родина стала відчувати нестачу в сімейному фінансовому бюджеті.
Одного разу, коли до нас прийшла Тамара Валентинівна (мама Миколи мого) на традиційне недільне чаювання, вона почала скаржитися на своє життя та говорити про те, що їй катастрофічно не вистачає грошей на життя. Причому нестача полягала не в тому, що їй не вистачає засобів для того, щоб купити собі ліки чи продукти, як виявилося грошей, їй не вистачає на салони краси та подорожі.
Варто зазначити, що Тамара Валентинівна ще зовсім не стара жінка і вона ще працює начальником транспортного відділу у великій міжнародній компанії. Оклад у неї такий, що йому позаздрять багато начальників. Але не для того, аби жалітись вона прийшла. Тамара Василівна до нас прийшла для того, аби мій чоловік оплатив їй святкування ювілею і викотила йому рахунок порівнянний з ціною нового іноземного автомобіля.
Тамара Валентинівна звикла жити на широку ногу та ходити лише у дорогі та пафосні ресторани. Я вже не змогла такого терпіти і попросила свекруху на землю грішну спуститись. Ми платимо іпотеку, я не працюю. та й час нині який? Ну що за лицемірство влаштовувати гуляння?
Проте вона ніби й не чула мене. Мої слова були схожі на горошини, що в стіну вдарялись. Вона лиш з усімшкою на сина свого дивилась і продовжувала розповідати, як багато гостей запрошено і жалілась. що деякі продукти доведеться з-за кордону виписувати, бо у нас не залишилось постачальників.
Я ледь не розплакалась. а головне, бачу я по своєму Миколі, що він збирається таки мамі ювілей оплатити. Позичити, перепозичити, узяти кредит, але мама свої п’ятдесят таки відсвяткує у ресторані і так, як планує.
У нас до розлучення справа доходить. Я проти усього цього дійства, забороняю чоловіку навіть планувати все це, але бачу по ньому, що він таки іде на поводу у матері своєї.
Як мені бути? як оце все припинити і відмінити? Ну що за цирк а?
03,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
