У мене прекрасна сім’я – чоловік і двоє синів. Ми прожили з чоловіком тринадцять років. Наша сім’я була звичайнісінькою, жили як всі. Чоловік працював, я була домогосподаркою. Коли діти трохи підросли, ми почали відчувати фінансові труднощі. Знаєте, як воно буває, коли двоє хлопчаків в будинку. Чим старше вони ставали, тим більше витрат. А тут ще й чоловікові стали затримувати зарплату. Нам доводилося рахувати кожну копійку. Іноді ми сиділи взагалі без грошей. Загалом, жити стала важко, і нам довелося діяти.
У якийсь момент я вирішила, що треба їхати на заробітки. Згадала, що моя стара знайома дуже давно працює в столиці. Порадившись з чоловіком, ми прийшли до висновку, що поїду на роботу саме я. Адже у чоловіка є стабільна робота, нехай і з невисокою зарплатою. Діти вже не маленькі, він впоратися з ними.
Через кілька тижнів я поїхала до столиці. Працювати мені доводилося дуже багато і важко. Іноді, щоб заробити зайву копійку, я працювала без вихідних. Приїжджати додому мені вдавалося дуже рідко. Але моя мета вартувала всього того. Мені вдавалося непогано заробити, відправляти хорошу за нашими мірками суму грошей додому. Моя сім’я більше не сиділа без грошей. Я знала, що мої діти будуть одягнені і нагодовані.
Перш за все, наші відносини з чоловіком були дуже теплими. Я б сказала, що вони стали міцнішими. Ми дуже сумували один за одним, часто зідзвонювалися. І це, незважаючи на те, що ми вже давно не молодята і позаду багато років шлюбу. Мій чоловік цінував те, що я роблю для нашої сім’ї. Коли я приїжджала додому, він буквально здував з мене порошинки. Намагався зробити все, щоб я більше відпочивала, і мені було комфортно.
Так пройшов майже рік. Я звикла до нового ритму життя, а моя сім’я – до відсутності мами. Тоді я думала, що ще кілька років моїх заробіток, і ми зможемо відкласти пристойну суму грошей і пожити нарешті хоч трохи для себе. Але, чим більше я працювала, тим більше ми з чоловіком віддалялися один від одного. Наші зустрічі ставали все більш холодними. Здавалося, що чоловіку стало не настільки важливо, приїду я додому на вихідні чи ні. Я більше не помічала трепетного ставлення до себе.
Одного разу, коли я приїхала додому на день народження сина, мій чоловік сказав мені, що нашій сім’ї, по суті, давно немає. Є він і сини, а є я. Нас об’єднує тільки спільний дім і діти, більше нічого. Ми стали чужими один одному. Моя робота замінила мені рідних, а вони звикли до моєї відсутності. Ці слова ошелешили мене.
Адже я ж для них без вихідних працювала! Хотіла, щоб мої близькі ні в чому не відмовляли собі! Я ж працювала заради їх блага! та це для нього не аргумент. Виявилось, що він давно має даму для теплих ночей, а я по суті просто забезпечувала їх усіх.
Найприкріше, те, що сини про все знали. Але для них це не було чимось надприродним, або поганим. Вони всі разом гуляли, ходили в кафе і саме нова пасія чоловіка допомагала підібрати одяг на зароблені мною гроші.
Ось і все! Я тепер ні дружина, ні мама. Зате маю прекрасну роботу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото ілюстративне – pixnio.
