Оля відчувала, що чоловік знову з тією, іншою. Давно вже з’явилося у неї це відчуття присутності іншої жінки. З’ясувати б, хто вона. Прямо питати у Сергія боялася.
Десь в глибині душі таїлася надія – а раптом здалося? Раптом немає ніякої іншої? А запитаєш, та правду скаже, і як далі жити?
В черговий раз поплакалась своїй найкращій подрузі Ларі. Ларі можна все розповісти. Вона зрозуміє, підтримає. Подруга з дитинства все-таки.
Одного разу вона їх побачила. Випадково. Не стежила. Просто йшла по вулиці і побачила машину Сергія. Зраділа, прискорила крок. А в машині вони – Сергій і Лара. Не просто сидять, в обнімку.
Оля дістала телефон і зробила кілька знімків.
На наступний вечір прийшла без попередження до Лари. Увійшла в передпокій. Не роздягалася і не знімала взуття, а мовчки простягнула тій телефон.
Лара спокійно переглянула фото і підняла очі на Олю. Оля чекала від неї сліз, виправдань, але подруга поводилась спокійно і впевнено. Стояла, склавши руки, спираючись спиною об одвірок.
– Як ти могла? Ти-и? Ти ж… Ми ж… Адже я твоя подруга!
– Подруга, кажеш? Ну, проходь, подруго.
І Лара пішла на кухню. Оля за нею. Сіли за стіл. Лара підперла підборіддя долонею і з отруйною усмішкою дивилася на Олю.
– А ти пам’ятаєш, подруго, що ми з Сергієм колись кохали один одного?
На цих словах Оля здригнулася.
– Бачу, пам’ятаєш. Ми були зовсім юні тоді, недосвідчені. А ти завжди хотіла бути в усьому краща за мене. Випереджати. Ти не виносила, коли у мене з’являлося щось, чого у тебе не було.
Батьки купували мені велосипед, ти сльозами домагалася, щоб у тебе був ще кращий. Тато діставав мені дефіцитні джинси, ти вимагала такі ж. А якщо не виходило, ти псувала потайки мої речі. Це зараз я розумію, хто це робив. У той час, звичайно, не здогадувалася. Ти ж завжди блискуче грала роль найкращої подруги.
Оля слухала, опустивши очі, нервово кусаючи губи.
– Так було і з Сергієм. Ти не могла допустити, щоб такий хлопець дістався мені. Але у тебе нічого не виходило, правда? Тому що він кохав мене по-справжньому. А потім його призвали служити. Далеко, на кордон. А коли він повернувся, так вже вийшло, мене не було в місті. Пам’ятаєш?
Я тоді отримала грант і два роки навчалася в Англії. Уявляю, як ти бісилася. Не ти, а саме я поїхала за кордон. Вже тут тобі не допомогли б ніякі істерики. Але зате був Сергій. І ти скористалася моментом.
Я знаю все, подруго. І які побрехеньки ти про мене говорила, і як не давала йому проходу. І в результаті що? Мовчиш? Коли я повернулася, він був одружений з тобою.
Оля опустила голову на руки і плакала. Але Лара була нещадна.
– Перестань! І послухай правду. Він одружився з тобою тільки тому, що ти була при надії. Коли я повернулася, ми з Сергієм зустрілися. І зрозуміли, що наша любов нікуди не пропала. Навпаки, спалахнула з ще більшою силою. Але у вас тоді було немовля. Ми зустрічалися таємно. Я продовжувала вдавати твою подругу, так було зручніше.
Спочатку ми бачилися рідко. А коли підріс ваш син, почало виходити частіше. Ми не могли один без одного, нас притягувало, немов магнітом. Мабуть, в цей момент ти почала щось відчувати. Пам’ятаєш, як ти прийшла до мене вперше зі своїми підозрами? Ми з Сергієм почали поводитися вкрай обережно. І якби ти не застукала нас випадково в машині… А втім, ми збиралися рано чи пізно тобі все розповісти.
Оля підняла голову. Дивилася заплаканими очима.
– І коли ж?
– Неважливо. Готуйся до розлучення, подруго.
Коли Оля пішла, Лара набрала номер Сергія.
– Вона була у мене. Вона все знає.
Оля йшла по вулиці, підставивши під дощ обличчя. Вона ніколи не замислювалася над своїми вчинками. Вона просто завжди домагалася свого. Домагалася і тут же забувала про це. Вперше Оля дивилася на минулі події очима Лари.
Джерело: Розповіді кумедної пані.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
