fbpx

Одного разу пролунав дзвінок на давно забутий стаціонарний телефон, жіночий голос попросив покликати Миколу Петровича. Я спочатку напружилася – голос молодий і приємний, проте даремно. Виявилося це його дочка з якою він більше десяти років не підтримував стосунків. Вона виросла і вирішила з татом стосунки відновити

— Рито. – говорить чоловік читаючи газету, – Геть забув. У неділю моя донька з онуками на гостину прийдуть. Приготуй чогось смачненького, добре?

Ось так, поставив перед фактом, як то кажуть. А це мені треба? Абсолютно немає бажання знайомитися з його колишньою родиною, але нічого не вдієш.

Познайомилися ми вже в зрілому віці, в обох за плечима невдалі шлюби, тільки у мене дітей так і не вийшло, а от Микола мав дочку, з якою зовсім не спілкувався. Його це особливо не напружувало, судячи з того, що він не шукав з нею зустрічей.

Жили ми тихо і розмірено, обидва працювали, а у вихідні віддавали перевагу тихому відпочинку з телевізором або книгою. І ось одного разу пролунав дзвінок на давно забутий стаціонарний телефон, жіночий голос попросив покликати Миколу Петровича. Я спочатку напружилася – голос молодий і приємний, проте виявилося це його дочка, вирішила відновити стосунки.

Микола зрадів, призначив зустріч і пішов туди увесь сяючий і щасливий. Прийшов задоволений, похвалився, що має вже двох онуків, трьох і п’яти років. Світився, як ялинка. Я пораділа разом з ним, але ідея стояти весь вихідний біля плити, мені не дуже сподобалася. Проте гостинність ніхто не скасовував і я погодилася.

На кухні я провела півдня, варила, тушкувала, смажила, парила. До приходу гостей була, як вичавлений лимон.

Прийшли, познайомилися, діти одразу почали бігати, шуміти, лізти куди не треба. Я втомилася їх витягувати з шаф, тумбочок та з-під ліжок. Їхня мама, як сіла на кухні з татом балакати, так звідти й не виходила.

У Миколи ж на обличчі блаженна посмішка, каже невпопад, підлещується і дивиться дочці в рот. Неприємне видовище.

Діти перекинули два горщики з квітами з підвіконня, мама – нуль емоцій. Запросила всіх до столу. Діти не могли поділити крісло, довелося тягнути друге таке ж.

Думаєте, хтось допоміг? Ні, я сама, однією рукою тягла, другою вела дітей на кухню.

Нарешті сіли, їжа була зметена за рекордно короткий час, склалося враження, що сім’я приїхала тиждень не ївши. Відкликавши чоловіка, я поцікавилася:

– А що, твоя дочка завжди така спокійна? Вона забула, що прийшла з дітьми?

– Ну, дівчинка в новій обстановці, ще не освоїлася, наступного разу їй буде вже звичніше, і вона поводитиметься інакше.

– А наступного разу не буде, хочете бачитися, зустрічайтеся в іншому місці, можна сходити до парку чи торгового центру, там є атракціони та кава.

– Але в домашній обстановці затишніше!

– Вам, можливо, а мені вистачило одного разу і бути кухарем та нянькою я більше не збираюся.

У кімнаті пролунав гуркіт, і ми пішли збирати осколки моєї вази. Терпіння моє добігало кінця і я запитала Лізу:

– А дітям не час відпочивати?

– Ні, вони вдень рідко сплять, тільки в садку.

Ця мила сімейка просиділа у нас ще години зо три. Голова моя розколювалася, дуже хотілося прилягти і я зітхнула з полегшенням, коли за ними зачинилися двері. А Микола заявляє:

– Лізі дуже у нас сподобалося, вона запитала, чи може прийти наступних вихідних?

Я глибоко зітхнула:

– Це твої рідні, а не мої, і я не зобов’язана їх терпіти. Все, розмова закінчена. Зустрічайтеся на будь-якій території, окрім моєї. Мені це не треба.

Насупився, образився, два дні мовчав, а потім прийшов із розмовою серйозною. Говорить. що донька у нього одні і онуків він любить, тому запрошуватиме їх на гостину, бо хоч дім і мій, проте він тут теж проживає і вносить значний вклад до сімейного бюджету. Я його дружина і якщо люблю його, то і дітей повинна любити також його і онуків.

Я ж стояла на своєму незворушно. одного разу мені вистачило. мухи окремо, мед окремо. Його люблю, але не його родину.

Зібрав мій Микола речі і біля порогу уже третій день вони стоять. Бачте, він мені умову поставив, аби і він і його донька, або ні його ні їх.

От як мені бути?

You cannot copy content of this page