Світлані було десять і вона жила з бабусею в одній кімнаті. У бабусі було металеве пружинне ліжко з блискучими кульками на спинках. І широка м’яка перина. Коли Світланці було холодно, вона приходила до бабусі на перину під крильце і бабуся розповідала їй чарівні казки.
Але одного разу вранці Світлана прокинулася, і побачила, що на бабусиному ліжку сплять дві абсолютно однакові бабусі. Від побаченого ледь встояла на ногах, і вона тихенько вискочила з кімнати. Мама на кухні весело готувала сніданок.
— Ти не лякайся, пізно ввечері до бабусі зненацька приїхала старша сестра. Ти її не бачила, вона живе далеко. Уявляєш, тітка Ліза, бабусина сестра, рівно на десять років старша за неї! День у день! Вони схожі, як дві краплі води. А ліжко у бабусі широке, вони обидві й помістилися. А ти чому бліда, злякалася?
— Та ні, мамо, можна млинець?, — Світлана не хотіла зізнаватися у своїх страхах.
Взагалі вона завжди була впевнена, що її бабуся не така, як всі, швидше за все вона володіє чарами.
Не раз Світланка, несподівано входячи до кімнати, помічала, що бабуся лякалася, ніби її застали зненацька. Але найдивовижнішим було те, що вона все робила з неможливою швидкістю!
Мама особливо до неї не придивлялася і тільки сміялася зі Світланчиних міркувань:
— Та хай робить, що в цьому поганого? Ми зайняті, а бабуся і обід для всіх приготувала, і светрик тобі зв’язала, і пиріжків напекла.
— Та не може одна людина так багато зробити відразу, — не вірила своїм очам Світлана, але мама лише відмахувалися від неї, мовляв, підростеш — сама так навчишся.
Але Світлана не переставала вірити в те, що її бабуся володіє чарами. Адже та не раз натякала онучці, що навчить її тому, чого ніхто не вміє! І Світлана чекала. Тому, коли бабуся пропонувала їй чогось повчитися, дівчинка відразу ж погоджувалася, очікуючи, що зараз почнеться щось незвичайне.
Минав час. Світлана навчилася від бабусі шити, в’язати, готувати всілякі смаколики, робити собі гарні зачіски, рівно тримати спину та багатьох інших речей.
Але нічого незвичайного не відбувалося. І Світлана навіть почала трохи сумніватися в бабусиних магічних здібностях.
Але одного разу! У прочинені двері Світлана почула, що бабуся щось говорить і підійшла ближче. Бабуся стояла навпроти дзеркала і щось тихо говорила. Розібрати було важко, але Світлана почула щось на кшталт:
Сестро, сестро! Будь швидка. Пошкодуй, пощади. Допомагати приходи.
«Що це означає?», — Здивувалася дівчинка, і раптом навіть прикрила рота, щоб не скрикнути від подиву.
З дзеркала вийшла така сама бабуся і вони почали щось робити.
Світлані стало не по собі від побаченого і вона швиденько пішла.
То он як бабуся встигає все так швидко зробити – вона викликає свою сестру в помічниці, а та виходить до неї з дзеркала!
Але потім Світлана якось засумнівалася, може їй все це здалося?
І повернувшись, щоб переконатися, що вона все вірно побачила, Світлана застала лише свою бабусю, яка дов’язувала внучці обіцяні шарф і шапку.
Але дівчинка все одно не зневірилася, що її улюблена бабуся чарівниця.
Просто, мабуть, ще не час, однак колись, бабуся обов’язково навчить свою онучку тому самому, дивовижному, справжньому, як у казках, вмінню чаклувати.
Фото ілюстративне.
