Ми в своїй родині домовилися, що мамина квартира перейде до сестри, а бабусина – мені.
Постійно цю розмову починала не я, а сестра. Тільки вона завжди наполягала на тому, щоб обидві квартири залишилися їй. Адже у неї двоє дітей і вони їй необхідніші, ніж мені.
Мама підтримувала сестру, тому і написала на неї заповіт завбачливо вставивши речення: «Усе рухоме і не рухоме майно».
— Щоб ви з чоловіком не мали на щось надії, – сказала мені, – Твоя сестра одинока жінка з двома дітьми, Так буде правильно, я вважаю.
Ну а бабуся моя розсудила інакше. Узяла вона і ще за життя “продала” мені свою двокімнатну квартиру:
— Не зная у кого моя донька пішла, але я ситуацію виправлю, онуко. Зробимо так, щоб ти була спокійна. У вас я впевнена і знаю, що до останнього буду у своєму домі.
Так я стала власницею бабусиної квартири і володіла нею таємно від сестри і мами, аж поки бабуся не пішла у кращий світ. Після, ми з чоловіком, одразу в’їхали у свою власність.
Ох і картина ж була, коли мама вирішила успадкувати все що від бабусі залишилось. Думала, вони з сестрою дім по камінчиках рознесуть, але вже було пізно.
Потім були не надто приємні сцени і концерти які влаштовували мені дві найрідніші людини. Зрештою, бабусину квартиру я продала і переїхала у інший район, аби жити спокійно.
А вчора до мене мама зателефонувала. Плаче. Просить її прихистити, адже жити у себе в домі вона вже просто не може. Моя сестра заміж укотре вийшла і привела свого чоловіка у мамин дім. Як все там у них склалось, але саме сестра робить усе для того, аби мама скоріше з’їхала і залишила їх одних.
Мама у мене ще не пенсіонерка і працює. В принципі я б могла її прихистити, але знаю, що спокою у нашій сім’ї тоді не буде. Ніколи мама не виявляла до мене теплих почуттів і навряд вони у ній прокинулись. Є люди, які не можуть жити тихо і спокійно, їм постійно потрібні неприємності і якісь чвари, аби відчувати себе комфортно.
Так це рідна мама, але я просто скинула їй на картку грошей, аби вона могла винайняти собі квартиру, доки не розбереться зі своєю ситуацією. Розумію, що вчинила правильно і це єдине вірне рішення, але совість нема-нема і запитує: а чи правильно я вчинила?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
Популярні статті
- Зі свого міста ми виїхали разом із сестрою чоловіка ще у минулому лютому. Винайняли квартиру у передмісті Берліна де і мешкаємо донині. Аня мені завжди подобалась, ми з нею були подругами, аж доки не почали жити разом
- Яка робота? – дивиться на мене здивовано чоловік, – А мама моя, як сама? Ні і ще раз ні. Ти маєш звільнитись і допомагати їй. Це обов’язок дружини, хіба не так
- Коли донька йшла за Максима я була проти. Ще при знайомстві її наречений мені не сподобався. Даша очі під лоба і розповідає, який він хороший, який економний і як гарно вміє рахувати гроші, прямо до копієчки, звичок не хороших не має і правильно харчується. Я ж розуміла, що хлопець дуже економний, прямо занадто, як згодом виявилось. А останні події і доньці моїй очі відкрили
- Син знову телефонує із тим же проханням: “Мамо це тимчасово. Ти на мене ображена, а діти мої до чого? Ми жити не маємо де, впусти, хоч на місяць, доки я роботу знайду у місті і зарплатню першу отримаю”. Але мене так просто не розчулити. Я гне пускала і пускати їх до себе не буду і тут справа не в образі. Ось посудіть самі, ви б простягнули руку допомоги після такого?
- Ззовні гарне і світле приміщення зустріло мене темними коридорами і неприємним запахом. Я, навіть не одразу увійти туди змогла, надто різким був контраст між життям за територією і тут. Олена мене зустріла радо. Показала свою кімнатку, провела екскурсію, з гіркою посмішкою розповіла про “радості” життя в старечому домі. Додому я їхала із одним єдиним твердим рішенням і з наміром будь, що зробити, як надумала. та несподівано мої діти виступили проти