Ми в своїй родині домовилися, що мамина квартира перейде до сестри, а бабусина – мені.
Постійно цю розмову починала не я, а сестра. Тільки вона завжди наполягала на тому, щоб обидві квартири залишилися їй. Адже у неї двоє дітей і вони їй необхідніші, ніж мені.
Мама підтримувала сестру, тому і написала на неї заповіт завбачливо вставивши речення: «Усе рухоме і не рухоме майно».
— Щоб ви з чоловіком не мали на щось надії, – сказала мені, – Твоя сестра одинока жінка з двома дітьми, Так буде правильно, я вважаю.
Ну а бабуся моя розсудила інакше. Узяла вона і ще за життя “продала” мені свою двокімнатну квартиру:
— Не зная у кого моя донька пішла, але я ситуацію виправлю, онуко. Зробимо так, щоб ти була спокійна. У вас я впевнена і знаю, що до останнього буду у своєму домі.
Так я стала власницею бабусиної квартири і володіла нею таємно від сестри і мами, аж поки бабуся не пішла у кращий світ. Після, ми з чоловіком, одразу в’їхали у свою власність.
Ох і картина ж була, коли мама вирішила успадкувати все що від бабусі залишилось. Думала, вони з сестрою дім по камінчиках рознесуть, але вже було пізно.
Потім були не надто приємні сцени і концерти які влаштовували мені дві найрідніші людини. Зрештою, бабусину квартиру я продала і переїхала у інший район, аби жити спокійно.
А вчора до мене мама зателефонувала. Плаче. Просить її прихистити, адже жити у себе в домі вона вже просто не може. Моя сестра заміж укотре вийшла і привела свого чоловіка у мамин дім. Як все там у них склалось, але саме сестра робить усе для того, аби мама скоріше з’їхала і залишила їх одних.
Мама у мене ще не пенсіонерка і працює. В принципі я б могла її прихистити, але знаю, що спокою у нашій сім’ї тоді не буде. Ніколи мама не виявляла до мене теплих почуттів і навряд вони у ній прокинулись. Є люди, які не можуть жити тихо і спокійно, їм постійно потрібні неприємності і якісь чвари, аби відчувати себе комфортно.
Так це рідна мама, але я просто скинула їй на картку грошей, аби вона могла винайняти собі квартиру, доки не розбереться зі своєю ситуацією. Розумію, що вчинила правильно і це єдине вірне рішення, але совість нема-нема і запитує: а чи правильно я вчинила?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.