Отож, мій син Ростик надумав женитися на Марчуковій Ліді.
Ну, я цю дитину знаю ще по школі, де я вчителюю, тому якогось великого захоплення у мене не було. Але раз син хоче – то хай жениться, бо потім стане старшим і вже й женитися не захоче, а я ще онуків хочу в люди вивести.
Все зробили як годиться – сватання, перемовини щодо всіх деталей.
Тоді мені одразу не сподобалося, що мій син вирішив, що сам заробить на весілля. З якого це дива жених має робити весілля?
– Сину, ти часом не маєш десь діда-мільйонера? Ти звідки гроші візьмеш?
– Мамо, я поїду за кордон і зароблю.
А я вже киплю… Ну, так, за язик його ніхто не тягнув, але ж є якесь лице в сватів чи взагалі нема?
Ба більше того, Ліда губки надула, бо ще їй Ростик має купити плаття. А губа не трісне?
Я знову киплю…
Поїхав мій Ростик, а Ліда продовжила навчання, а я вже почала за все домовлятися, бо гроші заробити – то одне, але ж треба все організувати.
Рік пролетів, як місяць і вже Ростик вдома, бо вже має бути розпис.
І ось тут він мене й ошелешив звісткою, що Ліда не хоче брати наше прізвище.
– А, скажи-но, мені, любий сину, яка ж причина того, що Ліда не хоче наше прізвище брати? То як наші гроші брати на весілля, то Ліда та її родина вже готові, а як прізвище – то що?
– Мамо, вона хоче на своєму прізвищі закінчити навчання, щоб диплом був на прізвищі. Та й ти теж до цього руку приклала.
– Я?, – я мало не впала.
– Так, бо ти її ще в школі оцінками не балувала, а вона й каже: «Аби твоя мама не казала, що мене ще вивчила».
Світе милий, люди добрі, Боженьку любий! Пані хоче диплома на своєму прізвищі! Та я сміюся, і кури сміються! То я не знаю, як вона в школі вчилася? Чи я не знаю, чого у них зараз нема грошей на весілля?
Те, що у неї взагалі буде диплом, то заслуга її батька, який роки вже їздить за кордон, а від того толку – тільки її примарний диплом. Та їхня свиня більше дотична до того диплома, ніж сама Ліда!
О, я це так не залишила. Я тоді ноги в руки, Ростика за шкварки і до них.
– А, що то, Марино, за такі дива, що твоя велемудра доня не хоче брати прізвище чоловіка?, – я почала одразу.
– Та чого не хоче, Віро, просто потім паспорт переробить, бо ж клопоти з тим дипломом буде та й з усім іншим, – почала мені очі замилювати майбутня сваха.
– О, ти мені тим дипломом перед носом не тряси! Бо я тобі скажу, де той диплом буде стояти!
– А де буде стояти?
– Та під сковорідку на стіл буде твоя Ліда класти!
– А то чого?
– То я твою доньку вчила, того й «того»! Буде з неї, як онуків здорових на світ приведе! Чи я не знаю, як вона попід клуб бігала та пахкала!
Одним словом, я все їм сказала. Той диплом буде без діла лежати. То я вам чесно кажу, але причиною для сварки вже став. То я так і поставила питання – або наше прізвище, або ніякого весілля.
Ростик щось мене намагався заспокоїти, але я йому теж виписала. Он сусідка наша, Галинка, тихенька і добра дитина, розумничка, вже у нас вчителює. То чого до неї не свататися, а до оцієї, що ще й хвостом крутить!
Фото Ярослава Романюка.
