fbpx
Історії з життя
Ох, що ж почалось! Краще б я мовчала. Телефон у мене червоний від постійних дзвінків. Моя воля для всіх виявилась зовсім не такою, як вони того очікували і кожен поспішив мені про це сказати

Так сталося, що у свої 60 років я живу сама. Я не маю ні дітей, ні чоловіка. Хоча свого часу я була заміжня і мала двох синів, проте, доля розпорядилась так, що зараз я залишилась геть одна.

Проживаю я у столиці в трикімнатній квартирі, яку отримала працюючи на заводі. Зараз у двох кімнатах живуть прекрасні люди, які приїхали з Півдня нашої країни. У мене тепер весело і гамірно. Мої дівчаточка мене ледь не на руках носять, називають мене бабусею. Є кому казочки на ніч читати і кому в’язати шкарпетки-кролики.

Попри те, що сім’ї у мене немає, є у мене досить таки велика родина. Прикро, але до останнього часу я не розуміла, що їхнє хороше ставлення було не від щирого серця.

Ледь не щоденно мене відвідують мої багаточисельні родичі. Кожен щось несе, везе. У мене три сестри і два брати, які мають дітей. Заголом у мене дванадцять племінників і з кожним із них у мене були прекрасні відносини. Усе змінилось того дня, як я мимохідь розповіла сестрі про те, що залишаю все чим володію своїм прекрасним квартирантам.

Ох, що ж почалось! Краще б я мовчала. Телефон у мене червоний від постійних дзвінків. Кожен пригадує мені все, що зробив доброго і хорошого для мене. Моя воля для всіх виявилась зовсім не такою, як вони того очікували і кожен поспішив мені про це сказати. Зрештою більшість моєї великої і дружної родини просто припинило зі мною спілкуватись.

А подруга теж не могла змовчати сказала, що такий крок є необдуманим і необачним. Вона запевняє. що чужі люди ніколи і води мені не подадуть не кажучи вже про те, що у разі, якщо я зляжу мене ніхто і не догледить. Вона запевняє. що тільки родина може це зробити.

Я вже й засумнівалась. Чи правильно я вчинила? Дівчатка, що живуть у мене дуже милі і добрі. За ці півроку вони стали мені дітьми а їхні маленькі донечки – мої онучки і свого життя без них я вже просто не уявляю.

Я їм навіть не говорила про те, що надумала, але знаю, що все це їм буде потрібно, адже зараз будують життя з нуля. Все, що вони мали – знищено.

Розгубилась! Кому ж повірити? Родині, чи милим і прекрасним але геть чужим мені людям?

07,09,2022

Головна картинка ілюстративна з вільних джерел.

You cannot copy content of this page