Ольга розмовляла з Настею:
– Ти все ще не зрозуміла, чому мама Андрія до тебе ставиться? – запитала Настя.
– Та як тут зрозуміти? Я все роблю, і готую, і в домі порядок, Андрія люблю дуже. Що ще має робити невістка? А Людмилі Михайлівні все не подобається. Спеціально знайде привід дорікнути. І картоплю не так почистила, і курку неправильно готую. Сил моїх уже немає, – з сумом зітхнула Оля.
– А що Андрій каже з цього приводу?
– Нічого. Заспокоює мене і каже, що все вигадую. А я непорозумінь з його мамою не хочу, разом живемо.
– От біда. Нагадує мою колишню свекруху. Втекла від неї її й синочка за компанію. Одразу жити легше стало, – дала пораду подруга, – Ось зараз свекруха у мене золото. Любить і порошинки здуває. Каже, дочку хотіла все життя, але дала доля пацанів.
– Ні я так не можу. Я люблю Андрія, але його мама… Тут днями почала говорити, що я ходжу на ліво. Н? Як би Андрій не почав їй вірити, – ледь не плаче Оля.
– А й не треба розлучатися. Треба показати, що ти теж не ликом шита, – хитро засміялася Настя
– Як? Свекруха жінка розумна. Вона одразу все розкусить.
– Ну, ми теж не дівчатка, а з досвідом. Я тобі поможу, – заспокоїла її подруга.
Ще кілька хвилин дівчата обговорювали можливі варіанти подій, весело хихикаючи.
Минуло кілька тижнів. Андрій збирався у відрядження. Оля збирала сумки в дорогу чоловікові та зав’язала розмову щодо окремого житла.
– Любий, може коли повернешся, ми знайдемо квартиру і з’їдемо? А то втомилася я у твоєї мами жити, – почала Ольга.
– Навіщо? Що тобі не подобається? І їжу приготує, і платити за житло не треба, – не розумів чоловік претензій дівчини.
– Навіщо? Ти серйозно? Невже ти не бачиш, як вона ставиться до мене? Думаєш мені подобається це слухати цілими днями? Вона ще й інтриги якісь мені приплітає. Тобі добре, мама поряд, шкодує тебе. А якби тебе моя мама так діставала, як би ти реагував? – обурювалася Оля.
– Припини. Вам треба просто поговорити. Ось не буде мене, ви подивіться фільми, поспілкуйтесь. Станете ближче. І не вигадуй нічого більше. Моя мама адекватна людина, і просто так чіплятися не стане.
Олена нічого не відповіла. Але сама подумала: «Ось як? Ну добре! Подивимося, як ти заговориш потім».
Андрій поїхав. Оля залишилася віч-на-віч зі свекрухою. Щоб не гаяти часу, дівчина взяла відпустку і вирушила до своєї мами до села. Залишатися у квартирі з Людмилою Михайлівною вона не могла, та й маму свою давно планувала відвідати. З чоловіком вони щодня зідзвонювалися.
Любов Михайлівна ніяк не могла зрозуміти, навіщо Ольга поїхала? Чого їй удома не сидиться? Дивно це.
– Ти уявляєш? Виїхала одразу після від’їзду Андрійка. Дивний збіг, – скаржилася Людмила своїй подрузі по телефону, – Ось чує моя душенька, інший у неї є, а моєму синові роги начищає. Ну, я її на чисту воду виведу!
– Перестань себе накручувати. Вона у селі з мамою, помічниця. Що там може статися? Ольга гарна зразкова дівчинка. Ти тільки собі здоров’я псуєш цими підозрами, – заспокоювала подругу Софа.
– Добре, якщо так і є.
Минуло кілька днів. Людмила Михайлівна все ніяк не могла припинити перейматись через від’їзд невістки. А тут ще повідомлення на телефон із номера Ольги прийшло: «Завтра як домовлялися, о 20:00 у парку біля фонтану. Твоя кіса».
Людмила схопилася одразу. Вона має доказ! «Явно повідомлення не мені призначено, отже, номером помилилася».
Свекруха набрала номер Ольги.
– Ну ось ти і попалася! Як тобі не соромно? Чоловік гроші заробляє, а ти гуляєш? – почала Людмила Михайлівна.
– Що трапилося? – Запитала Оля.
– Не на той номер ти відправила повідомлення. А я все зберегла. Буде що Андрію показати.
– Ах, повідомлення. Це я Насті відправляла. Випадково вам прийшло. Про які гулянки ви кажете? – пояснила невістка.
– Ну давай, вигадуй тепер. Повідомлення було підписано “кіса”.
– Так, ми так з подругою один одного кличемо. Вона пташеня, я кіса. Вам не зрозуміти, це мода така. Вам нема за що переживати. А зараз, даруйте, мені треба бігти, – дівчина поклала слухавку.
Людмила залишилася наодинці зі своїми припущеннями. Андрія турбувати вона не хотіла. Поки не знайде доказів, телефонувати йому не стане. Вирішила сама піти на призначене місце і все сфотографувати. Але ніхто не прийшов. Дві години Людмила простояла біля фонтану.
Засмучена вона повернулася додому. Дзвонити синові не стала, але всю ніч продумувала, як можна викрити невістку в невірності.
Вранці кур’єр доставив для Олі розкішний букет квітів. Ані адреси, ані особи відправника не вдалося дізнатися.
У букеті була одна записка: «Моїй кісі від пташеняти. Цілую, чекаю на зустріч».
Людмила подзвонила подрузі. Софія порадила їй не турбувати сина, а ще раз поговорити з невісткою. Але жінка не стала нічого робити. Вона вирішила дочекатися сина та надати букет як доказ. І нехай вони вирішать все віч-на-віч.
Увечері Людмилі Михайлівні зателефонувала Настя, подруга Олі.
– Людмило Михайлівно, ви не знаєте з ким Оля сьогодні гуляла парком? Чоловік вищий, ніж ваш син. Андрія б я одразу впізнала. Мені вона нічого не казала, що дуже дивно. Поговорили б ви з нею, а то погано гуляти з іншими, поки чоловік не поруч, – повідомила дівчина.
– Дякую Настуся, що зателефонувала. Звичайно, я розберуся у всьому.
– Я ще почула, що завтра вони збираються в кафе зустрітися, о 6-й вечора начебто.
– Дякую, Настусе, дякую дуже.
Жінка одразу зателефонувала синові.
– Андрію, ти тільки не переживай. Тобі терміново завтра треба повернутись. Від цього залежить твоє подальше життя, – повідомила Людмила до сина.
– Мамо, не накручуй. Що трапилося? – Запитав Андрій.
– Синку, твоя дружина, Оля, вона зустрічається з іншим. Завтра у них побачення. Приїжджай і сам побачиш.
– Я не можу, моє відрядження ще не закінчено. Не так просто залишити роботу. Ти впевнена у своїх здогадах? Може це знову лише домисли? – Запитав син.
– Ні, мої джерела достовірні. Ну, вирішуй сам. Або відпрошуєшся, або живи з невірною дружиною. Адреса я скину повідомлення, – Людмила поклала слухавку.
Наступного дня жінка прийшла на місце. Вона ховалась у тіні дерев навпроти ресторану. Невістка туди зайшла 20 хвилин тому. Жінка сподівалася, що син прийде.
Андрій підійшов за 5 хвилин.
– Синку, ти приїхав. Я так рада. Вони там, – Люда показала у бік ресторану. Звідти саме вийшла Ольга і прямувала до них.
– Ну нарешті, бо ми вже зачекалися. Скоро гаряче подавати будуть, а вас все немає, – весело сказала невістка.
Людмила Михайлівна не розуміла, що відбувається. З надією вона глянула на сина, той усміхався.
– Мамо, ти пробач вже нас, але так треба було зробити, – виправдовувався Андрій.
– Так, мамо, ви нам вибачте, це була моя ідея. За всіма інтригами та розслідуваннями ви зовсім забули про ваш ювілей, – нагадала Оля.
І справді, Людмила згадала, що сьогодні має день народження.
– Але повідомлення та квіти, а дзвінок Насті? – все ще не могла зрозуміти свекруха, що сталося.
– Квіти я відправив, повідомлення спеціально надіслала Ольга. А Настю ми вмовили підіграти, – пояснив Андрій.
– Ви вже вибачте, мамо, але вам треба розслабитися, відволіктися від цих розслідувань. Занадто багато сил ви витрачаєте даремно. Я люблю вашого сина, і ніколи від нього не втечу. І вас я люблю, хоч іноді й сльозу пускаю, – Ольга засміялася, а з нею і Андрій з мамою.
Ювілей пройшов чудово. Оля подбала, щоб усі друзі, у тому числі Софія, були на святі. На столах було багато страв, ведучий розважав гостей конкурсами. Та й свято точно всім запам’ятається.
За рік Оля подарувала чоловіку доньку. Людмила Михайлівна з головою поринула у виховання онуки. З часів тієї історії жодної недовіри у сім’ї не було. А з появою дитини і ніколи було нісенітницею займатися.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
