fbpx
Історії з життя
Ой, яка та молодість, сліпа, я вам скажу, ще й недовиждіє! Але, може й на краще, бо би ся не женили

Йде – ноги босі, колiна голi, губи сині, але йде. І не скажеш, що то лише дівчата такі, а вже й хлопці! Голова простоволоса, ніс і вуха червоні, як світлофори і з усіх сил старається не защепити того плащика, що нарозхрист.

І вона, пава, пливе збоку – все те саме, лиш у неї ще й колiна в прорiзах штанiв видніються!

Чи я маю до того стосунок? Так, бо я дивлюся на них і змерзаю!

Але я колись була така сама. Мама мені дає хустку та колготки, то я під клубом то знімала, бо всі так дівчата робили. А як не знімати хустки, як ти пів дня кучері на пивo крутила і ту всю красу хусткою накривати.

Сиджу і плачу:

– Мамо, то мені хустка все примне!

– А ти зверху. Трошечки накрий і йди.

– Мамо, а може, лиш на шию?

Мама дивиться на кучері і стає їй шкода, що так гарно пивo закріпило і все піде під хустку. І каже: «Добре, але аби тебе люди не бачили з вікна, підеш навколо».

І я біжу, кучерями трясу – купа щастя.

А знаєте, за що я свого Вадима полюбила? За тепло. Виходимо з клубу, веде додому, а він каже:

– Ти не маєш нічого на голову?

– Ні, я так прийшла, – брешу.

Він тоді свого кашкета на мене, на ті кучері, але мені зовсім їх не шкода!

You cannot copy content of this page