Оксана втомлено опустилася на старий диван у крихітній кімнатці, яку ділила зі своїм п’ятимісячним сином Михасиком. Вони жили у квартирі свекрухи, де молодій матері відвели лише цей маленький простір.
Вона ледь рухалась від утоми – вона щойно повернулася з нічної зміни у цілодобовому магазині. За вікном займався світанок, забарвлюючи небо в ніжно-рожеві тони.
З коридору пролунав незадоволений голос:
— Оксано, ти знову всю ніч працювала? — різко запитала Ніна Семенівна, свекруха. – А з дитиною хто був?
— Мама приходила, доглянула за Михасиком, — тихо відповіла жінка, розтираючи набряклі ноги.
— Ох, уже ця твоя матір, — фиркнула свекруха. — Тільки й уміє балувати дитину. У мій час такого не було.
Оксана заплющила очі, намагаючись відгородитися від докорів Ніни Семенівни. Її думки перенеслися у минуле, в той день, коли вона вперше зустріла Богдана.
Це було три роки тому, на корпоративі компанії, де вона працювала бухгалтеркою. Богдан прийшов із другом-фотографом і відразу підкорив її відкритою усмішкою, легкістю характеру та невимушеністю.
Їхній роман розвивався стрімко. Уже за пів року вони одружилися, винайняли маленьку квартиру і будували плани на майбутнє. Оксана була щаслива – вона завжди мріяла про міцну родину, дітей, затишний дім.
Звістка про те, що вона при надії стала для неї несподіванкою. Вона вагалася – їхні фінанси залишали бажати кращого. Але Богдан та його матір переконали її у тому що все буде добре, пообіцявши підтримку.
Проте підтримка виявилася лише словами.
— Оксано, ти що, заснула? — голос свекрухи повернув її від роздумів. — Михась прокинувся, плаче, а ти сидиш!
Оксана підхопилася і кинулася до дитячого ліжечка. Син справді прокинувся і голосно плакав. Вона ніжно взяла його на руки, обійняла, і погладила м’якеньке волоссячко.
— Де Богдан? — запитала вона у свекрухи, похитуючи сина в ритмі колискової.
— А хто його знає, — махнула рукою Ніна Семенівна. — Вчора подзвонив, сказав, що по справах поїхав.
«По справах», – останнім часом це було його улюблене виправдання.
Ввечері, коли Оксана вклала сина спати, раптом грюкнули вхідні двері. Богдан нарешті повернувся. Від нього тхнуло справами та так, що мухи розлітались.
— Оксанко, не спиш? — він заглянув до кімнати, посміхаючись. — А я маю чудову новину! Я знайшов спосіб швидко заробити!
Оксана напружилася. Востаннє, коли він «знайшов спосіб», вони втратили тримісячну зарплату.
— Що за спосіб? — запитала вона, відчуваючи тривогу.
— Один знайомий запропонував. Виграш гарантований!
— Богдане, ні! — Оксана різко підвелася. — Ми не можемо на це йти! У нас дитина!
— Ти нічого не розумієш! — сказав ображено чоловік. — Я ж для сім’ї стараюся!
— Для сім’ї? — Оксана мало не заплакала. — Ти думаєш про сім’ю, коли витрачаєш наші останні гроші? Поки ти «працюєш» над своїми “гарантованими заробітками”, я на двох роботах мушу працювати!
У цей момент Михась прокинувся і почав пхикати. Оксана пішла до нього, а Богдан, похитуючись, вийшов із кімнати.
Наступного ранку Богдан не з’явився на сніданок. Свекруха ходила по кухні з незадоволеним виразом обличчя.
— Що за дружина ти така? — нарешті не витримала вона. — Чоловік десь пропадає, а ти навіть не хвилюєшся!
— А де був ваш син, коли Михась на світ з’являвся? — раптом не витримала Оксана. — Де він був, коли Михась занедужав? Де наші гроші, які я відкладала?
Свекруха побіліла:
— Як ти смієш таке казати?!
Раптом пролунав дзвінок у двері. На порозі стояли двоє: жінки, одна явно при надії.
— Ми до Богдана, – сказала гонорово старша. – Де він, третій день на зв’язок не виходить. Ви його сестра? – кинула на Оксану погляд, – Нарешті познайомимось, а то весілля скоро а він ховає свою родину від нас.
Оксана розгублено закліпала очима, Ніна Семенівна почувши що хтось шукає її сина також вийшла у коридор.
— А ви напевне мама Богдана. Так? Вам легше? Богдан так переживав, казав ви на межі життя. Аж плакав, що ви мабуть до весілля не дожевете.
Ні Оксана ні її свекруха нічого зрозуміти не могли. Лиш після недовгої розмови чотири жінки раптом зрозуміли, що Богдан жив на дві родини. Причому у своєї “майбутньої” дружини брав гроші на те, аби “врятувати” свою маму.
Там навіть весілля запланували. “Наречена” вже має сукню, ресторан замовили. От тільки ніяк заяву не подадуть, бо ж Богдан пропадає дні і ночі біля ліжка “недужої” матері.
Оксана нічого не стала говорити, зібрала речі і поїхала до матері. Напевне, вона повинна була давно це зробити, але ж вірила наївно, що чоловік рано чи пізно виправиться, що своєю любов’ю вона його убереже, перевиховає.
Свекруха приїздила до оксани і не раз. Розповідала яка вона не хороша дружина, що саме через неї її Богдан втратив усе і тепер не має на що жити. Мовляв. до знайомства із нею він був зовсім іншим.
Потім приходив Богдан. Розповідав казки про те, що його обвела та жінка навколо пальця. що та дитина і не його зовсім. Зрештою, просив у Оксани грошей бо ж занедужав і працювати не може.
Оксана розлучилась, мама допомагала із Михасиком, а вона вийшла з декрету. Життя не було легким, але дихати оксані стало простіше і спокійніше.
Пізніше вона дізналась, що колишня свекруха продала квартиру і виїхала кудись у село. Богдан же повіявся десь світами ніхто й не знає де він нині.
Одне Оксані не зрозуміло, як вона могла так помилитись?
Головна картинка ілюстративна.
