Олег був настільки занурений у свої думки, що не одразу й зрозумів що я кажу. Мені довелось узяти його обличчя в свої руки, і сказати те повільно, бо він мене просто інакше не чув.
— Тобто – розлучитись? – його здивуванню меж не було, – У нас із тобою все в порядку, ми ніколи непорозумінь не мали. Що не так?
Я ж дивилась на нього і мені його було навіть трішки шкода. Він був доброю, відповідальною і справді хорошою людиною. Здається, про такі якості у чоловікові можна тільки мріяти. Однак, виявилось, що саме оця доброта і відповідальність були зайвими.
Чотири роки тому ми з Олегом були колегами по роботі. Спілкувалися виключно як співробітники, нічого особливого між нами не було.
Тоді я знала, що за його плечима розлучення, яке він важко пережив, адже у тому шлюбі була спільна дитина – син, якого він дуже любив.
Тоді Олег здавався мені відповідальним і серйозним, хоч і трохи заклопотаним своїми справами. Згодом наші робочі шляхи розійшлися, і я думати за нього забула. Але життя іноді робить несподівані повороти.
На початку цього року Олег написав мені. Ми зустрілися, потім ще раз. Поступово, наші стосунки ставали все більш близькими і ми почали зустрічатися.
Знаєте, я не одразу прийняла його, бо мала свої сумніви — чи зможе чоловік із таким непростим минулим будувати нові стосунки? Але його доброта, уважність і вміння слухати переконали мене дати йому шанс.
Однак реальність виявилася далеко не такою романтичною, як я собі уявляла. За час наших стосунків ми бачилися всього разів двадцять, не більше.
Я молода дівчина мені 25 і як я маю розуміти, що то за стосунки при яких так рідко бачимося. Призначить побачення, я готуюсь, а він телефонує: “Вибач, нагальні справи. Давай завтра”.
Олег завжди знаходив пояснення: то він мав залишатися з сином, бо його колишня дружина просила «відпочити» після появи другої дитини, то терміново потрібно було взяти додаткову роботу, адже сину потрібні були гроші на нову форму для хокею.
Одна з таких історій запам’яталась мені особливо. Колишня дружина Олега сказала, що їй потрібні 50 тисяч гривень на відпустку. І він, не вагаючись, пішов працювати понаднормово, щоб заробити ці гроші.
Я дар мови втратила, адже він і так виплачував аліменти, а ця сума була додатковою. Він не мільйонер, у нього є власні потреби, але, схоже, це його зовсім не хвилювало.
Мені здавалося, що він ставив потреби своєї колишньої вище за все інше, навіть за наші стосунки. Ми могли тижнями не бачитися, тому що він займався сином.
Не зрозумійте мене неправильно, я поважаю батьків, які піклуються про своїх дітей. Але у мене виникло питання: де межа? Колишня дружина Олега заміжня, у неї є новий чоловік, який, як мені здається, теж міг би брати участь у вихованні їхньої дитини. Ну хіба ж ні?
Ситуація ставала ще більш абсурдною, коли я дізнавалася через спільних знайомих, що колишня дружина постійно скаржилася на Олега.
За її словами, аліменти замалі, сином він мало займається. І це при тому, що він проводив із дитиною більше часу, ніж будь-який батько, якого я знаю. Я не розуміла, як можна вимагати більше, коли він і так віддає майже все, що має.
А я, у свою чергу, теж скаржилася. Але вже не на його колишню, а на нього самого. Здавалося, він настільки занурився у життя своєї попередньої сім’ї, що на наше життя у нього просто не залишалося ні часу, ні сил.
У ті рідкісні моменти, коли ми зустрічалися, він був виснаженим і роздратованим. Наші побачення нагадували більше дружню зустріч, аніж романтичний вечір.
Одного дня я зрозуміла, що більше не можу так жити. Я відчувала себе третьою зайвою у цих стосунках, наче мені постійно потрібно було змагатися з його минулим.
Але це була не просто колишня дружина чи спільний син, це була ціла система пріоритетів, у якій для мене не залишалося місця. Його колишня дружина вміло грала на його батьківських почуттях і схоже, припиняти не збиралась.
Але найприкріше, що він і справді добра і відповідальна людина. Мені дуже важко після нашого розставання, адже я його покохала.
Олег телефонує, просить поновити стосунки, обіцяє змінитись і приділяти нам більше часу. Я чую його голос і млію, я люблю його і більше за все на світі хочу дати йому ще один шанс.
Але, чи варто це робити? Скажіть, чи можливо його змінити?
Головна картинка ілюстративна.
