Змалечку Євген ріс самостійною дитиною. Його мама, Олександра, йдучи на роботу, постійно залишала самого вдома. Вона була впевнена в тому, що він сам поїсть і прибере за собою і нікуди без дозволу не вийде. У них не було можливості до когось звернутися за допомогою. Тому вона виховувала самотужки хлопця, як могла.
Маленькому Євгенові так і не судилося побачити свого батька. Він пішов з життя тоді, коли хлопчик ще не з’явився на світ. Татова мама так і не прийняла свого єдиного онука, сказавши:
– Це ще потрібно довести! Можливо він і не його син!
Хоча Олександра вже тоді бачила, що він повністю схожий на свого татка. Вона кохала тільки одного Дениса і нікого більше, тому була впевнена, що це його дитина.
У них не було свого житла, тому їх поставили у чергу на квартиру. Отримавши її через декілька років, вони відчули всі зручності власного житла.
Коли Євген підріс, то йому мама розповіла все про батька. Він любив годинами передивлятися його фотографії, хоча їх було не так і багато.
Олександра завжди була помітною жінкою і багато хто звертав на неї увагу. Але вона не була готовою до нових відносин. Їй не вірилося в те, що чужа людина зможе прийняти її сина. Їх на даний момент все влаштовувало.
Черговий раз кладучи квіти до місця татового спочинку, маленькому Євгенові здалося, що повз нього пройшов його батько. Він побіг наздоганяти його вигукуючи:
– Тату, тату!
Олександра за мить побачила маму Дениса, Ніну Яківну та Дмитра, його брата-близнюка, якого до речі ніколи не зустрічала до того.
– Синочку, ти помилився, це не твій тато! – вимовила мати, підійшовши ближче до здивованих родичів. – Ходімо, вже наш автобус підійшов.
Похнюпившись Євген пішов слідом за мамою. Увесь вечір він просидів засмученим і не розмовляв. Їй теж стало сумно від такої ситуації, тому довелося все розповісти про татового брата. Та й навіть про бабусю, яка не захотіла визнати його.
Наступного дня пролунав дзвінок у двері. Олександра здивувалася, бо вони нікого не чекали у гості. Коли ж вона побачила родичів покійного коханого, то в неї ледь земля не пішла з під ніг.
– Мамо, хто до нас прийшов? Чому ти не відчиняєш двері? – запитав Євген.
– Це твоя бабуся та дядько, яких ми вчора зустріли. Ти хочеш, щоб я відчинила їм?
– Так! – тихо відповів хлопчик.
Вони зайшли до квартири. Дмитрові захотілося познайомитися зі своїм племінником ближче, тому вони пройшли до його кімнати. А Ніну Яківну запросили пройти на кухню, бо там готувалась вечеря.
– Ти вибач нас за вчорашнє! Ми були здивовані тією ситуацією, тому нічого із собою не могли вдіяти.
– Не хвилюйтеся, я йому все розповіла. – втрутилася Олександра, – Могли б і не турбуватися.
– Це ще не все, що я хотіла сказати, – продовжила Ніна Яківна, – я хотіла вибачитися перед тобою за все. – вимовила вона зі сльозами на очах.
Олександра не поспішала заспокоювати свою свекруху, їй було лише її шкода.
– Мій Дениска залишив для мене втіху – онука, а я так не гарно вчинила з вами. Я не розумію, чому я відразу не прийшла до вас після того, як зрозуміла, що Євген мій онук? Я часто ходила до садочку, а потім і до школу, подивилася на нього.
Цілий вечір вони просто розмовляли. На кухню зайшов Дмитро і сяючий Євген.
Невдовзі Олександра і Дмитро побралися. А ще через рік в новій родині з’явилася донька, Ніночка.
Це була справжня дружня сім’я. Щороку у відпустку вони всі разом приїжджали до батьків Дмитра, чому ті були дуже раді. Цими ж днями вони обов’язково відвідували й тата Євгена.
На самому початку їхнього спільного життя Дмитро хотів усиновити хлопця, але той відмовився:
– Я тебе дуже люблю, але в мене є тато і це буде несправедливо, щодо його пам’яті.
Батьки з цим цілком погоджувалися.
Минали роки, діти стали дорослішими. Дмитро закінчивши свою службову кар’єру повернувся з близькими до рідного міста. Вони тепер жили поряд з батьками, які в той час вже потребували їхньої допомоги.
Олександра не нагадувала свекрусі про свою давнє непорозуміння, та й не залишилось від нього сліду.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
