Олена збирала речі. У голові вертілася одна-єдина думка: «Сама винна! Весь час повторювала Вадимові, що штамп у паспорті не тримає людей, що ціную свободу й не буду влаштовувати сцен ревнощів, якщо він піде без мене в компанію, де будуть жінки. Ну й дуpепа!»
Рипнули двері й на порозі з’явився Вадим. Бубонів невдоволено:
— Ще й досі товчешся? З хвилини на хвилину прийде Тамара, моя нова дівчина!
Оленка швиденько витерла очі, бо не хотіла, щоб її коханий бачив, наскільки для неї болючим є розлучення, бадьоро мовила:
— На тобі світ клином не зійшовся. Знайдеться й для мене людина. Не хвилюйся, нічого лихого їй не скажу, навпаки, розповім про страви, які любиш, віддам квитанції на оплату газу та електроенергії, вручу ключ від квартири.
Незнайомка, побачивши Олену, метнулася до дверей, але та приязно до неї усміхнулася:
— Уже закінчую складати речі. Давай на цю ситуацію подивимося із іншого боку. Познайомимося, може, ще й подругами станемо!
Вадим аж просвітлів:
— Не сваріться, дівчатка, – сказав і побіг до магазину за шaмпанським.
Олена й не думала поспішати! Нічого не втекло від її пильного ока: Тамарі далеко за тридцять, недбало накладена косметика на обличчі, облуплений лак на довгих нігтях, погано випрасувана спідниця й дешева футболка. І чим вона його взяла?
Хмикнула про себе: «Невже оцій дівиці дістанеться красень Вадим, якого пильнувала кілька років та чекала, що одружиться з нею?»
Зробила вигляд, що уже зібралася й має виходити:
— Знаєш, Томочко, йду й не жалкую, бо нема за чим жалкувати. Рік ішов за три! Бігав за дівками, аж гуло! А вранці приходив π’янючий, мов чіп!
Та округлила очі:
— Та він не п’є…
— Бреше! Друзів наведе цілий дім, а ти пригощатимеш! Днями від плити не відходила! Бачила, яке черево наїв!
— У Туреччину взяв квитки, типу весільна подорож.
— Мені теж розповідав небилиці про Туреччину, а повіз у село до батьків. Ціле літо шурувала сапою та лопатою на городі аж дрантя летіло. Тепер терпне нога й рука сіпається від сапачки. До речі, прикраси він тобі дарував? Сховай, бо коли розставалися, то власноруч зривав із пальців персні, а сережку так сіпнув, що мало вухо не відіpвав.
Та здивовано:
— Він же такий добрий, кілька разів грошима виручав і не просив повертати.
— Він усі витрати у окремий блокнот записує, а коли у нього трапляється неpвовий розлад, тоді розпитуванням немає кінця й краю. Таке відчуття, що на допиті у прокурора.
— Такий спокійний на вигляд, ви щось плутаєте, – вже засумнівалася Тамара.
— Пiгулки приймає, тому й спокійний! У пcихіатра на обліку уже третій рік.
Стишила голос:
—А про дітей розповідав? Від мене довгенько приховував, що має двійко малят. Усе обіцяв мене приписати, а потім зізнався, що не може цього зробити, бо власниця житла його колишня дружина. Але, сама розумієш, що заради великого кохання можна терпіти й такого!
Олена почула, як за Тамарою зачинились двері.
Вадим ніколи не розповідав, де поділася Тамара, а Олена й не розпитувала. Живуть і досі в цивільному шлюбі, бо це їх влаштовує. «Шлюб тримає не штамп у паспорті, а почуття», – каже Вадим своїм друзям. Олена тільки киває головою на знак згоди. Тепер вона не відпускає чоловіка самого ні в які компанії. Згадує як мати казала: «Чоловік, як теля на мотузку. Ведеш ти – за тобою йде, а візьме мотузок інша, за нею піде».
За матеріалами – «Вісник Переяславщини». Автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
