Ользі снився дивний сон, в якому вона намагається зупинити величезного вороного коня, який мчить по сільській дорозі прямо на неї.
Дивним в цьому сні був не кінь, якого Оля чомусь зовсім не боялася. Дивним був звук, який під час бігу видавав цей кінь. Він не стукав копитами, як це зазвичай відбувається, а скрипів, ніби в нього були не ноги, а дверні незмащені петлі. Оля дивилася на скакуна, який швидко наближався, і обурено бурмотіла:
— Ну, не можна ж таку незмащену тварину випускати зі стійла.
А кінь продовжував бігти і скрипіти. І ось Оля вже виставила перед собою руки, готова схопити його за чорну гриву.
І тут вона прокинулася.
Серце калатало, думки плуталися.
Трохи оговтавшись, вона перекрутилася на інший бік, і раптом виявила, що чоловіка немає поряд із нею в ліжку. Але ж вчора вони лягали спати разом.
Оля прислухалася, намагаючись зрозуміти, де може бути її чоловік. Глянувши на електронний годинник, що світився на стіні, вона сперлася на лікті і витягла шию. У ванній було тихо, на кухні теж. Була лише четверта ранку, а чоловіка, схоже, вдома вже не було.
Оце так поворот.
Жінка одразу згадала, як нещодавно, в одній із сімейних суперечок, чоловік видав їй таку фразу:
— Ти, люба моя, якось мене доведеш Прокинешся, а мене поряд не буде.
І ось воно! Сталося!
Оля почала гарячково згадувати, що вона вчора могла такого сказати чоловікові?
Здається, нічого. Вчора вони знову погаркалися через те, що не могли вирішити варто їм помпезно відзначати десять років спільного життя, чи ні.
Оля дуже не любила всі ці дати та ювілеї, і, якщо чесно, часто про них забувала.
Чоловік, навпаки, у цих справах був неймовірним педантом. Він пам’ятав все – від першого побачення до дати покупки автомобіля.
Але ж до суперечки вчора справа не дійшла. Чи чоловік все ж таки на щось надувся?
Ох, вже ці чоловіки. А Оля вчора ще й ляпнула, що він іноді поводиться як жінка.
Невже він від неї втік?
Жінка схопилася з ліжка, запалила світло і поспішила ще раз перевірити, вдома чоловік, чи ні. Зазирнула навіть у комору – бо хто його знає, може, зайшов туди для чогось і заснув.
Але чоловік так і не знайшовся. І що тепер робити? Вона кинулася в передпокій, і не побачила там його куртки і черевиків. Кинувшись до шафи, Оля зрозуміла, що інші речі залишилися на своєму місці. Навіть мобільний телефон чоловіка лежав на столі, тож додзвонитися йому не вдасться.
— Куди ж він міг піти? Точніше – до кого?
Так, чоловік у неї був досить симпатичний і бажаючих завоювати його прихильність могло бути достатньо. Серце Олі знову застукало напрочуд голосно, і почало темніти в очах — це було явною ознакою того, що до жінки підкрадається всепоглинаючий неспокій. Раптом Оля прислухалася. Їй здалося, що в під’їзді почувся квапливий біг. Точно! Тепер явно було чути, як хтось стукає черевиками.
— Мабуть, це чоловік! – одразу ж майнуло в її голові. – Від кого ж він повертається?
Оля швидше загасила світло, метнулася до свого ліжка, і застигла під ковдрою. Заскрипіли незмащеними петлями двері. Скільки разів Оля говорила чоловікові, що двері треба змастити, але в нього чомусь не доходили до цього руки. Далі Оля почула, як чоловік, у повній темряві, пихкаючи, стягує з себе черевики, знімає куртку, і навшпиньки крадеться до спальні. Ліжко ледь заскрипіло і поруч почулося нерівномірне дихання чоловіка.
— Невже він зараз прийшов до мене прямо від іншої? — Подумала Оля. — Він щодня ходить до когось, поки я сплю?
Вона так розпереживалася, що, неконтрольовано, зойкнула.
— Олю, ти чого? – одразу ж прошепотів чоловік. — Ти вже прокинулася?
— Це ти чого? — З тривогою в голосі відповіла йому жінка. — Ти від кого зараз припхався і заліз в наше чисте ліжко? Від іншої повернувся?
— Ти чого? – вже обурено перепитав чоловік. — Тобі щось наснилося?
— Я все знаю! – холодно вигукнула Оля. – Я, між іншим, чула, як ти тільки що скрипів дверима, немов кінь.
— Який ще кінь? — Було чути, що чоловік мало не засміявся.
— Ти де був, я питаю? У кого?! Ще й сміється.
— Я був у продавчині.
— У якої ще продавчині?
— У тієї, яка цілодобово торгує квітами.
Чоловік підвівся з ліжка, і раптом в темряві на Ольгу впало щось незрозуміле – мокре й холодне. Ольга хотіла пискнути, але не встигла, бо чоловік увімкнув світло. І вона одразу побачила, що на ній лежить величезний букет червоних троянд.
— Що це? – здивувалася Оля.
— Це квіти. Тобі. Сьогодні ж одинадцять років, як ми з тобою познайомились. Пам’ятаєш цю дату?
— Господи! — тільки і змогла промовити Оля і відразу зайшлася сміхом.
Анiсiмiв. Фото ілюстративне.
