Онук до мене заявився серед ночі, що вже говорило про те, що сталося щось недобре. А, коли я його вислухала, то дуже сильно задумалася над тим, до чого ж я тоді доньці стільки років допомагала, щоб вона тепер мою працю перекреслила.

Заявився мій онук Тимофій серед ночі з дівчиною, яку назвав своєю нареченою.

– Ба, мама в крик, що вона мені не пара, бо вчиться на перукарку і мати її геть непутяща. Каже, що не для того стільки років за кордоном працювала, щоб я їй тепер так віддячив.

Я слухала онука і картина була така: наречена Вікторія росла без батька, мати кавалерами перебирала і досі перебирає, а моїй Юлі це не подобається, бо не хоче аби потім Вікторія пішла в матір. В дівчини тепер скрутно з житлом, бо вона вчиться ще, а мати в їхню квартиру нового чоловіка привела і тому Віка дуже почала заважати, а мати її з хати й попросила:

– Вже двадцять маєш. Доросла дівка, то йди і живи своїм життям, а мені теж треба щастя своє будувати.
Вона тоді до Тимофія, а той її до матері, адже жити там є де – і квартиру Юля купила трикімнатну і будинок вибудувала за містом. От та їх і зустріла дуже радо та так, що тепер вони прийшли до мене.

Діти вже пішли в кімнати, а я все думала над тим, як то виходить, ще вчора донька моя була в такій скруті, що мене благала про допомогу, а тепер вже вона пані і не хоче такої невістки. Я вирішила не відкладати розмову і подзвонила їй.

– Вони в тебе, – спитала одразу Юля.

– А де ж їм ще бути.

– Мамо, жени ти її геть! Не пара вона Тимофію!

– Не пара? А ти забула, що ти в двадцять років мені була учудила? Хто поїхав був за Іваном, а потім мені листи слав, що нема там нічого ні їсти, ні одягнутися, а я тут такі посилки передавала, що підняти не могла? Забула? Забула де ви жили, як ти мені казала, що там таргани як рукавиці? Сильно ти тоді була багата? А, коли не стало Івана, хто тобі з дитиною поміг? Я! ти дуже була багато тоді? До мене приїхала в тому, що була одягнена! Все я тобі дала, все купила, жили ми з тобою від моєї зарплати до твоєї. То як ти вже отак викарабкалася та купила собі квартиру та все інше, то є привід так себе нести?

Бо то була щира правда, що я їй говорила. скільки я тоді напереживалася за неї, бо де я думала, що вона поїде за тим субчиком, а його ж розприділили на другий кінець країни в глухе село. Та ще й батьки його її не хотіли, уявляєте? Сказали, що вона за ним бігала і онукові нічим не допомагали, бо сказали, що він не їхній.

Юлі тоді дуже треба було грошей, вона лиш вернулася і пішла до них з дитиною аби помогли трохи, а вони тоді глянули на річного Тимофія і кажуть:

– То не наша дитина. Івана вже пів року, то не його дитина.

І нічого не можна було їм доказати. Вона тоді ще думала, що тут якусь роботу людську знайде, але де. То дитина хворіє в садку, то зарплати затримують і так вона поїхала на заробітки, коли дитині було п’ять років і я з усім справлялася аби й на роботу встигати і житину глядіти. Отак ми й вижили, завдяки Юлі, не буду сперечатися. Але ж треба ще й пам’ятати, що то буває на початках стосунків.

– Ти згадай, як тебе свекри не хотіли. Дуже тобі то було приємно?

Юля кинула слухавку зі словами, що хоче для своєї дитини якнайкраще.

Але на наступний день вона прийшла до нас з самого ранку з великими тортом і сказала:

– Я хочу почати все з початку і солоденьке аби нам засолодити спогади. Давайте розказуйте про свої плани.

Отак, я ще буду й правнуків няньчити, дякувати Богу!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page