Коли зайшла мова про мій вихід на роботу, стало зрозуміло, що три дні на тиждень з дитиною буде проводити тато. З ранку і до приходу мами з роботи.
Чоловік був сповнений ентузіазму. Він розповідав, як буде грати і гуляти з донькою, як буде встигати при цьому вчитися, вести свій професійний блог, готувати різноманітні обіди і вечері та робити генеральне прибирання кухні.
Треба сказати, що на той момент він не пробував залишитися з дитиною на цілий день з ранку до вечора.
Звичайно, він дуже багато допомагав мені, і вмів буквально все – і нагодувати, і погуляти, і переодягнути, але ось так, щоб повністю все одному зробити, ще не пробував.
Я мовчала, щоб він не втратив бойовий настрій. Та й раптом у нього все це й справді вийде.
Може, я просто втомилася від побуту, а він з новими силами як візьметься, так все і зможе. Тільки сказала йому, що не треба зосереджуватись на перфекціонізмі, це не змагання з призами, а просто побут.
Перший тиждень він і справді встигав дуже багато. Але потім ентузіазм почав вичерпуватися. І в підсумку він встигав приблизно стільки ж, скільки і я: погуляти з дитиною, погодувати, вкласти спати, протерти підлогу, прибрати основний розгардіяш, приготувати їжу.
І дуже скоро почав скаржитися на втому від нескінченної одноманітності. Тоді він зрозумів, чому я так нила в декреті, щоб він хоча б раз на тиждень відпускав мене на декілька годин погуляти.
Треба сказати, що в цілому він впорався дуже добре. У чомусь йому було складніше, ніж мені, все-таки у мене всі процеси вже були налагоджені до автоматизму.
І ще у нього не було справжнього дня бабака, все-таки через день він ходив на роботу, а таке перемикання дуже добре урізноманітнює життя.
Але тепер чоловік визнає, що допомагати дружині з дитиною і брати дитину на себе повністю – це абсолютно різні речі. І цю різницю неможливо зрозуміти, поки не спробуєш.
