Останнім часом у нас з чоловіком не все слава богу. Чи то вже дається взнаки, що стільки років разом прожили і саме тому я таки погодилася зустрітися з колишнім

Якщо коротко, то був у мене хлопець, який дуже хотів робити кар’єру. А я хотіла звичайних для жінки речей – сімейний затишок, реальність, а не мрії і дітей.

– Я їду за кордон, – сказав мені Максим, – Давай поїдемо разом і будемо там жити як люди.

– Ого, а це як, «як люди»?, – допитувалася я.

Для Максима це було в тому, щоб разом працювати і працювати, добитися успіху, а вже потім думати про дітей і одруження.

Мене це не влаштовувало, бо я насамперед хотіла стабільності, а не жити мріями про багатство і ще й не знати ким я буду в тих стосунках.

Хоч мені було й важко на це зважитися, але я відмовилася від поїздки і з часом взагалі перестала відповідати на Максимові дзвінки та повідомлення.

Через два роки я вийшла заміж за чоловіка, який мав такі ж цінності, як і я, хотів родину і дітей. З мінусів було те, що ми не мали ні де жити, і зарплати у нас були маленькі. Допомагали батьки, але я вже втомилася їсти макарони і картоплю, а на свята гречку.

Чоловік не планував нічого міняти, бо йому подобалося працювати в школі, а я теж не великі гроші заробляла, хоч працювала в приватній компанії.

Ходила я і в позаторішніх пальтах, і такому самому взутті. Намагалася якось виглядати, але ж куди з такими грошима.

І ось чотирнадцять років шлюбу минуло, а я вже вся вижата як лимон, нічого не хочу, все роблю як той робот, ніякої в житті радості.

Не раз і не два я в такі дні згадую Максима, який певно вже й багатий і їсть омарів та живе в великій квартирі і машину має.

І як тепер не думати, що думки матеріальні, коли мені пише Максим!

– Я в Україні, буду в нашому місці, приходь!

І от, маєш! Як я маю прийти, коли я не маю ні в що одягтися, ні схудла, ні помолоділа?

Поки думала як це написати щось горде і незалежне, цікавість таки перемогла і я почала ритися в шафі та шукати речі, в які влізу.

Час Максима теж не пощадив, але він чоловік і в гарному костюмі з дорогим годинником це все не рахується.
Почав сипати компліментами та розказувати про своє нещасне життя мільйонера.

– Наталочко, все у мене є, чого душа забажає – гроші, будинок, машини, але нема у мене дружини, яка б мене вірно любила, а не мої статки. Я вже в тому стані, що хочу мати дітей, ти ж цього хотіла, щоб і діти. І сімейне життя. То давай зі мною? Я знаю, що ти одружена і маєш дитину, але хіба це важливо?

– Як не важливо, – я аж зблідла, – Сашко дуже любить свого тата.

– І що з того? Його тато нічого йому в житті путнього не дасть, тільки звичку жити в злиднях. А я можу дати своїй дитині все, чого вона тільки забажає.

Я дивилася на Максима і розуміла, що мрії мають здатність збуватися, що думки мають здатність матеріалізуватися. Він такий гарний був є і буде, але толку мені з того? Я чомусь біля нього почувалася так незручно і не тільки через те, що костюм мені тиснув, як і туфлі.

Ми говорили хвилин десять, а я вже втомилася чути його безкінечне «я» і «гроші». Мені з Петром навіть мовчати приємно, а тут я втомилася бути слухачкою мільйонера, а що казати про дружину.

Я подякувала і пішла додому. Одна моя половина мене картала, але я йшла додому і відчувала радість від того, що там буде син і чоловік, хай квартира у нас не новомодна і ми їстимемо макарони з сардельками.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

Відкривайте для себе світ неймовірних емоцій та непересічних історій на нашому YouTube-каналі.

Приєднуйтеся до нашої спільноти, де кожна історія — це новий світ, а кожен підписник — це частина цієї унікальної подорожі.

You cannot copy content of this page