fbpx

От сьогодні Іванка чітко дотримується рецепту пляцка «Наполеон». Не тому, що вона вміла кулінарка, а тому, що правильно годувати дітей і чоловіка домашньою їжею, «приготовленою з любов’ю». На цій фразі її трохи затіпало ліве око

Іванка завжди дотримувалася правил, бо правила – стовпи, на якому тримається суспільство. Дуже багато людей ті стовпи розхитують та нищать, тому, якщо буде бодай одна людина, яка чітко дотримується правил, то світ ще має шанс. Так думала Іванка. Вона ще й ті правила виконувала. Не переходила дорогу без зебри, сортувала сміття, а одного разу провела забіг з перешкодами аби викинути тріснутий градусник.

Якщо у вас не тріскав ртутний градусник – то ви не знали біди. Правила вчать, що треба віднести його в санітарну станцію. Але сторож з будки повідомив, що санстанцію розформували, тому нести треба в Службу надзвичайних ситуацій. Вона бігла з усіх ніг в інший кінець міста, а там байдужий ще один голос сказав, що їм не виділяють кошти на утилізацію.

– Що мені робити, – Іванка була в розпачі?

– Не знаю, – байдуже відповіли їй.

В той день вона відчувала себе відступницею, яка похитнула стовп суспільства, бо викинула ту банку в загальне сміття. Так паскудно вона ще не почувалася.

І от сьогодні Іванка чітко дотримується рецепту пляцка «Наполеон». Не тому, що вона вміла кулінарка, а тому, що правильно годувати дітей і чоловіка домашньою їжею, «приготовленою з любов’ю». На цій фразі її трохи затіпало ліве око. Але правила ж для того й видумані, бо вони працюють. З любов’ю смажити яйця чи варити макарони вона вміє. Вони готуються так само, як і без цього чарівного інгредієнта, і смак, при тому, незмінний.

В Іванки закралися сумніви, що процес щоденного готування може бути з цим інгредієнтом смачнішим. Як тільки вона починає думати про те, що завтра готуватиме, ліве око трохи сіпає. Але те, що домашня їжа корисна – сумнівів нема. От якби хтось для неї її готував, хоч раз в день і можна просто без любові, головне без її участі.

Тож, вкотре вичитавши, що вкладаючи в їжу всю свою любов, теплоту і турботу, ти тим самим передаєш її тим, кого любиш. Ні, реально? Це справді писала людина, яка тричі в день готує їсти, ще тричі її підігріває і вислуховує, що щось пригоріло, пересолено-недосолено, сире і за це не отримує гроші? Іванка б хотіла на таку людину подивитися як на біблійне чудо.

Отож, пляцок. Передати всю любов і турботу і при тому не психанути від процесу. А ще ж до миття не дійшло.

Як ці жінки так легко це роблять? Тим чіткіше видається твоя криворукість.

«…Вам видасться, що тісто не збереться докупи ніколи, але ви мате продовжувати це робити…», – чується приємний голос за кадром і неприємні звуки з самої Іванки. Жінко, ти зможеш, ще трішечки.

Далі начинка. Все чітко за рецептом. Цей приємний впевнений голос не може викликати сумніву, що треба до начинки додати сто грам крохмалю. Нічого, що це майже пів пачки. Людина ж краще знає. «Цей пляцок танутиме в роті». Дуже обнадійливі слова.

Все зібрано докупи з любов’ю і поставлено в холодильник. Тепер треба з такою ж любов’ю вимити весь посуд: міксер, вінчики, каструлі, миски, мірники, ложки, пательні. Все з любов’ю!

– Іванко, то вже можна їсти?

– Ні, треба почекати, коли він весь просочиться кремом…

Всі в передчутті поглинання любові. Але.

Крем просто застив, бо в холодильнику надто холодно, хоч чудо-майстриня радила саме такий спосіб.

– Щось він сухий…

– Щось з начинкою. Вона якась штучна..

– Що ти додавала?

– Та, не дивися ти так. Смачно. Смачно. Їм.

Головне – готувати з любов’ю. Це передається вашій родині і зміцнює її.

Смачного!

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page