П’ять років тому, коли ми ще із братом студентами були, наша мама подалась за кордон. Тата саме не стало, а нам навчатись ще кілька років, от мама іншого виходу і не знайшла. Ми вже й сім’ї із братом створили, аж тут мама повідомила, що додому повертається. Покликала нас обох на розмову.
Ми ніколи не жили багато, однак тато наш справжній молодець. Ще замолоду мав певну недугу, але не звертав уваги, робив усе, аби ми не відчували себе обділеними. Ми в селі жили, то скільки себе пам’ятаю у нас і кролі і бики і корова і свині. Гроші батьки нам на навчання відкладали.
Проте, коли мені дев’ятнадцять виповнилось і я на другому курсі була, тата не стало. довго ми боролись за його життя, але стара із косою таки перемогла. Одного чорного дня тато полинув на небо.
Залишились ми самі із великими боргами і не завершеним навчанням. Тоді мама не знайшла іншого виходу – подалась на роботу в Італію, хоча ні мови не знала, ні знайомих там не мала.
дякуючи її труду ми з братом змогли вивчитись, вона оплатила нам весілля мрії. Нині ми й самі уже батьки, а мама за кордоном п’ятий рік.
І ось мама приїхала у відпустку і сказала, що більше їхати не планує. Одного дня вона покликала нас із братом на дуже серйозну розмову.
— Ніно, – сказала мені одразу, – Прошу мене зрозуміти і не ображатись. Ти за руками, у твого чоловіка є хата хороша,ти там сама собі господиня. А от брат твій у приймах проживає. так не годиться. Не могла я сама великих грошей заробити, але на дім йому стане. Тож кажу зараз: зароблені грошія всі витрачу на купівлю будинку для твого брата.
Олег, брат мій, так і сльозу пустив. Одразу мамі руки почав цілувати, дякувати. Прямо вигляд зробив, що нічого не знав і що то мама йому таку приємну несподіванку підготувала.
Я ж сиділа німа і глуха. Звістка мене просто ошелешила. Тобто, мама має певну суму грошей, і не малу, але не порівну між нами поділить, а все брату віддає. Так виходить?
Я тоді одразу запитала, чому ж вона мене світ привела, якщо от так не любить? Як це так можна своїх дітей ділити?
Так, я живу у домі чоловіка, але той дім свекрушин і про це мені і суп і в борщ кожен додає. “Добре тобі прийшла на все готове”. Але ж то нічого. Мамі прикріше, що синок іля тещі живе, яка його лиш на руках не носить і дітей їм глядить докит вони працюють.
Я звідти не вийшла – вилетіла. Кілька днів заспокоїтись не могла. надто несподіване і прикре для мене було відкриття правди про справжнє мамине до мене ставлення.
Тепер маю. що слухати. Брат образився, що я його не шкодую і маючи свій дім не бажаю аби і він свій мав. Мама телефонує і не розуміє, а чому я власне так відреагувала, каже, що нікого не ділить, а навпаки – по-справедливості робить. А мій чоловік уже третій день дметься. Йому теж образливо, бо я мрію про власний дім, а не рада тому, що є. Каже що мені сюди і гривні не довелось вкласти, а ще й носом верну.
От скажіть, хіба б ви інакше відреагували?
Чому я маю вислуховувати нагадування про те, що живу “у чоловіка”, а от брат мій матиме власний, мамою подарований дім?
Мою реакцію так важко зрозуміти?
Ніна Т.
21,05,2023
