На весіллі ми отримували подарунок, на який і не сподівалися, – ключі від квартири. Це мої й Максимові батьки постаралися заздалегідь скластися порівну, щоб у незабутній для нас день піднести нам приємний сюрприз.
Перед весіллям ми ніяк не могли дійти згоди, де нам краще жити, в чиїх батьків, сперечалися, хто легше вміє ладнати: свекруха з невісткою, чи зять із тещею, а зійшлися на рішенні, що найкраще – житло орендувати. Але зарплати в нас, молодих спеціалістів, були невисокі, а гроші з весільних конвертів хотіли витратити на поїздку в Карпати, щоб залишилася приємна згадка про романтичний початок нашого спільного життя.
На тому наша романтика й закінчилася, бо свекруха вирішила трохи з нами пожити, допомогти квартиру обладнати, щось мені, молодій господині підказати, що любить її синочок розказати, і заодно від свого чоловіка, Максимового тата, хоч місяців зо два відпочити. Я була не в захваті від перспективи бути під ковпаком Ольги Миколаївни. Але ж вона «має право», як заявив мій коханий, бо ж доклала грошей, щоб ми власне помешкання мали.
Дуже швидко стало зрозуміло, що її уявлення про межі зовсім інші, ніж мої. Вона заходила до нашої спальні без стуку, перекладала речі в шафі, прала наш одяг разом зі своїм, підмітала підлогу в нашій кімнаті, коли нас не було вдома, ще й заявляла:
– Якщо твоя мама тебе не навчила, то я вчитиму. Де ж це видано, щоб ліжко цілий день було сяк-так застелено? Не встигаєш від сьомої ранку, вставай о шостій.
– Може, краще я б свою маму в нас пожити запросила, вона б мене всього довчила, і Вам легше б стало.
Краще б я того не говорила, бо прийшлося перепрошувати. Тож я і дальше терпіла. «Це ж і її частка коштів у квартирі», — думала я. Але потім помітила, що Максим теж почав дратуватися, хоч і не говорив нічого напряму.
Одного дня, коли я знову побачила, що наші речі в шафі розкладені «по-новому», я вирішила діяти.
Під час чаювання я звернулася до свекрухи:
— Ольго Миколаївно, у вас так усе завжди охайно, що хочу попросити у вас поради. Як ви встигали навести лад, коли були молоді й жили з чоловіком? Ви теж допомагали одне одному, чи все самі?
Вона аж розквітла, почувши комплімент. І, поки ділилася секретами, я плавно додала:
— Я б дуже хотіла навчитися організовувати простір так, щоб у кожного було своє місце. Наприклад, наша кімната — це як наша маленька квартира. Хочу, щоб у нас усе було під контролем. А ви що думаєте?
Вона примружила очі. Її саркастична натура взяла гору:
— Це щоб я до вас не заходила, чи що?
Я вдихнула й перевела в жарт:
— Ну, якщо тільки з тістечками або чаєм. Ви ж знаєте, як я люблю ваші кулінарні шедеври!
Вона засміялася, але я зрозуміла, що цього недостатньо. Тому ввечері обговорила це з Максимом:
— Коханий, я знаю, як ти любиш маму, але нам треба домовитися про спільні межі. Мені важливо, щоб наша кімната залишалася нашою, а прибирання і прання ми організовували самі. Можеш поговорити з нею?
Максим погодився. Наступного дня він сказав мамі, що ми хочемо самостійно дбати про свої речі й наш простір. Вона трохи образилася, але я підготувала їй приємний сюрприз — спекла її улюблений пиріг і запросила разом з нами повечеряти.
Коли вона сказала:
— А пиріг не такий смачний, як мій.
Я відповіла, сміючись:
— Ви праві, майстром ще не стала, але під вашим керівництвом я точно колись перевершу!
Тепер ми домовилися: у нашій кімнаті свекруха не прибирає, прання і готування ми обговорюємо разом. Ольга Миколаївна поволі звикає до нових правил, а я вчуся переводити її коментарі в жарти й показувати, що ціную її допомогу в межах, які встановили ми з Максимом. Мир і порядок повернулися в наш дім.
А як ви ладнали зі своїми свекрухами?
