Першою мені ті плітки принесла сусідка. Тітка Ніна знала усе і про всіх, а ще, дуже гарно могла додати від себе, тому вірити я не стала. А от коли про це мені подруга сказала і тими ж словами, я задумалась. Згодом, свідком того і мама моя стала.
Зі свекрухою у нас ніколи добрих стосунків не було. Чомусь, у неї прямо впевненість, що діти їй по останній день життя винні тільки за те, що вона мама їхня. Вона постійно повторювала чоловіку моєму:
— Я тебе виростила. Усі сили поклала на твоє виховання і забезпечення. А тепер мені твого брата підняти на ноги треба. А ти замість того, аби мамі допомагати дружину безробітню утримуєш. Де твоє сумління. Ти повинен мені допомогти дім добудувати. Він потім вам із братом у спадок дістанеться.
Так, я не працювала, але не тому, що ледарювала, ні. У нас саме дитятко на світ з’явилось, от я в декреті і була. Але ще й підробляла. Хай не багато, а на підгузки і дитяче харчування в чоловіка грошей не просила.
А мій Ілля спочатку повз вуха мамині слова пропускав, але та почала його совістити і він не встояв – таки віддава їй частину заробленого. Добре, що ми жили окремо. Б
Колись, мої батьки подарували мені однокімнатну квартиру. І те, що ми жили на власній території, теж не подобалось цій жінці.
— Давайте продамо квартиру і житимемо всі разом, а гроші на будівництво будинку витратимо, – не раз казала вона.
Добре, що я на таке не пішла і лиш біля скроні пальцем покрутила.
Коли підросла донька, я вийшла на роботу. Стало трохи легше. Зарплата у мене була хороша, ще й підробіток допомагав. Я почала купувати нові речі дітям і собі. Навіть харчуватися стали краще. Крім макаронів на столі стало з’являтися м’ясо та фрукти.
І що ви собі думаєте, мій чоловік ще більше грошей віддавав матері. Я фактично сама стала утримувати родину. Не знаю, може саме тому, що я взяла на себе усі фінансові питання, чоловік раптом розслабився.
Його в березні минулого року скоротили на роботі, і він став дома сидіти. І не місяць та не два, а вже більше року не хоче знайти роботу, хоча робить вигляд, що шукає.
Я ставилась до цього із розумінням. Ну не виходить місця хорошого знайти, ну з роботою туго, добре, хоч інколи може яку сотню принести в дім, бо на підробітки ходить. А це прийшла наша сусідка – тітка Ніна. Жінка вона дуже цікава і завжди в курсі останніх новин у кожній родині.
— Бачила твою свекруху – каже мені, – Так ось, хвалилась, що син її нарешті зажив нормально. Мовляв, годував тебе і одягав, а тепер може і відпочити, бо ти тепер зобов’язана його утримувати.
Я відмахнулась від того. Ну не хотіла я вірити, що мій Ілля так думає. Та й тітка Ніна не те джерело, якому довіряти можна.
А потім мама моя ті самі слова повторила і подруга. Коли ж я чоловіку все це розповіла, так він, несподівано видав:
— Ну так, а що мама не так сказала? Ти сиділа три роки і лиш товари у тачку в магазині складала. Я сам працював за трьох. Тепер, моя черга відпочити по-людськи. Та й роботу я знайти із такою зарплатою, як ти отримуєш не можу. То що за копійки трудитись, якщо нам усього вистачає?
Я й отетеріла, якщо чесно.
Статус розлученої жінки мене ніколи не імпонував, мені подобається мати чоловіка, бути заміжньою, готувати йому їсти. Але після цих слів я й задумалась.
Як мені бути у цій ситуації, порадьте? Чи є можливість хоч якась зберегти мій шлюб, чи доведеться ростити нашу доньку одній?
26,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
