fbpx
Історії з життя
Під Соломіїні ноги з ялинки впала шишка. Гарна, продовгаста, трішки наїжачена. Дівчина глянула вгору: от дивно, наче хтось невидимий знає, що сьогодні в неї день народження. І гадки не мала, що це буде єдиний її подарунок

Під Соломіїні ноги з ялинки впала шишка. Гарна, продовгаста, трішки наїжачена. Дівчина глянула вгору: от дивно, наче хтось невидимий знає, що сьогодні в неї день народження. І гадки не мала, що це буде єдиний її подарунок.

Колектив, у якому недавно почала працювати, чи то байдужий, чи інертний. Чужим життям, окрім заступниці директора Віти, на людях – Вікторії Леонідівни, ніхто не цікавиться. Вікторії поза тридцять. Вона не втомлюється чекати гідного кавалера з гідними статками. Проте принци на білих конях, себто, «Мерседесах», заступницю шефа вперто не помічають. Певно, тому Віта не долюблює молодих дівчат. Недоброзичливість начальниці вловила на собі й Соломія.

Вікторія Леонідівна вітала співробітників зі святами на власний вибір. Шефа. Головного бухгалтера. Шефову пасію. Шефового водія. І декого з тих, хто приносив Вікторії каву, щось до кави і не втомлювався вихваляти її чесноти.

На роботі Соломія не встигла завести подруг. Зате чоловіча половина симпатизувала новій працівниці.

Соломію робили гарною очі. Великі, спокійні, сині. У школі та в інституті вони не одного могли б звести з розуму. Але ті очі дісталися Соломії. Тому були безпечні для численних залицяльників.

Грудневий вечір закрався раптово. Небо опинилося у сніговому сповитку. Здавалося, вітер хотів вивільнити світ від білої пелени. Він розшарпував, розвіював холодні шати. За вікном танцював хаос.

Шеф милостиво дозволив піти з роботи раніше. Раділи всі, крім Соломії. Куди їй поспішати? Коханий став колишнім. Її сині очі не втримали хлопця перед зрадою ліпшої подруги. Також уже колишньої.

Забути про власне свято. Заплутатися у завірюсі. Загубитися у зимі. Поспішали, шпорталися у снігах люди. «Ну привітайте ж хто-небудь! Усміхніться хоча б!», – безмовно голосило Соломіїне серце. Ніхто не почув…

І вдома не згадали про її свято. Точніше, згадали, коли Соломія пішла на роботу. В хаті прокотилася чергова родинна буря. Відколи Соломія з’явилася на світ, батько пиляє матір за її сині очі. Тато – кароокий, мати – також. А донька? Звідкіля ці величезні сині очі? Чиї вони? Батьки сперечалися, а Соломія відчувала вину.

Після скандалів у квартирі наставала тиша. Так могло тривати день-два. Кожен Соломіїн день народження – традиційний день суперечок. Через оті родинні перипетії дівчина сторонилася залицяльників.

Павло був першим її серйозним захопленням. Але до того часу, поки не запитав:

– Соломіє, це правда, що ти… ну, твій батько – це не твій батько?

Від здивування очі дівчини стали ще більші і синіші.

– Дурниця! Як ти міг таке подумати?

– Мені Наталка сказала.

– Що ще вона тобі сказала, Павле?

– Ну… якщо твоя матір… словом, ти також можеш… зрадити…

Соломія безмовно повернулася і пішла геть. За кілька хвилин вона втратила Павла і найкращу подругу.

– Мамо, це правда? – запитала Соломія після Павлового одкровення.

– Що правда?

– Хто мій батько?

– А ти не знаєш?

– Звідки мені знати?

Дівчина вперше в житті таким тоном розмовляла з матір’ю.

– Це він тобі сказав?

– Хто?

– Та нічого я не казав, – крикнув з кухні батько.

А потім зателефонувала Наталка. Просила вибачення. Мовляв, позаздрила, бо Павло гарний хлопець, ось і наговорила дурниць. А почула новину випадково від своєї матері. Може, це й неправда. Але люди кажуть…

Соломії було нецікаво слухати, що кажуть люди. Вона поклала слухавку. Підійшла до дзеркала. Великі сині очі споглядали сполохано-сумно. Наче хотіли сказати своїй господині: «Нічого не запитуй. Не знаємо…».

… Бам-бам-бам… Дванадцята ночі. День народження закінчився. Врапт Соломія спохватилася. Побігла на кухню, відкоркувала шампанське. Наповнила келих золотистим трунком. «За твоє здоров’я, Соломіє. За щастя. За…». У келих скотилася сльоза. «Тільки не плакати», – вмовляла себе дівчина. Проте душа захотіла бути неслухняною. А на думку спав віршик зі шкільних років: «Пусть снежинка пушистого снега поцелует тебя от меня». Ці рядки завжди смішили Соломію. А сьогодні вона збагнула, що в цих маленьких банальностях живуть радощі, незруйновані почуття…

Із телеекрана симпатичний співак дарував своїй, а радше, якійсь абстрактній коханій, серце, любов, ще й на додаток – півсвіту. «Навіщо їй так багато?» – промайнуло недоречне запитання у Соломіїній голові. Дівчина усміхнулася. І тихенько увімкнула свою улюблену пісню: «Від туману і тополі народився вітер в полі. Народився він в сорочці голубій. Його весна в гори звала, його осінь чарувала. А він зиму щирим серцем полюбив…»

Соломія крізь вікно зачудовувалася шаленим сніговим танцем, у якому загубила голову груднева ніч.

«Вітер в зиму закохався, дні і ночі милувався…» Це ж про неї, про неї… Але Соломія ще не знала, що крізь передноворічні заметілі добирається до неї її Доля. Просто небесний годинник ще не пробив щасливий час. Але стрілки вже наздоганяють одна одну…

автор: Ольга Чорна

Читайте також: “Права і техпаспорт у смартфоні”: в Україні офіційно запустили додаток “Дія”

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook