Мій чоловік з невеликого села і завжди мені розказував, що нема смачнішої капусти, як терта варена ріпа на сметані і червона бульба з червоною квасолею, яку називали чомусь «впихана». Це все готувалося в бабусиній печі в чавунних горшках і він до цих пір не може того смаку забути.
Звичайно, що я вважала, що він просто ріс в бідній родині, тому такі прості страви видавалися йому чимось дуже смачним. Але що може бути смачніше за м’ясо і ковбаси? Ну, може, ще риба, але ж точно не ріпа терта!
Я не сперечалася з чоловіком щодо його смаків, а він мені голови не завертав стравами, які він так любив з дитинства. Проте, коли він приїжджав в село, то свекруха нас зустрічала його най найулюбленішою стравою – бігус.
На смак воно таке собі солодке і жирне, але готується з кормових буряків! Як бачите, не далеко втік в смаку. Звичайно, там мати його вже клала якесь м’ясо аби страва була ситна.
І мій Тимофій, як тільки їхав до матері то вже мріяв про бігус, а мені ну зовсім не смакує.
Але ці гостини не були просто так, бо це все супроводжувалося тим, що мені свекруха робила зауваги:
– А, що це ти, Маріє, та не можеш чоловікові раз в місяць та зварити того, що він хоче? Та він так тяжко на вас працює, а ви хоч би раз в місяць йому віддячили! Не маєте ви совісті зовсім!
Зізнаюся, що перші роки я теж пробувала готувати цю страву вдома, але вона у мене не виходила зовсім і я просто переводила продукти. Думаю, що весь секрет крився в тому, що страва не просто варилася, а наче тушкувалася в печі. Тому була й варена і печена водночас, і ще й запечена.
Одним словом. Мені це все не виходило і я перестала старатися, тим більше, що я готую купу інших страв, які йому смакують.
І ось поїхали ми до матері в гості з попередженням, бо улюблена страва має бути на столі, але свекруха нас зустріла зовсім іншими гостинцями і сказала, що запізно ми її повідомили і треба було швидше, а так почекаємо й до завтра.
Для мене все одно, а от чоловік трохи засмутився.
У мене так часто буває, що в чужій хаті я дуже рано прокидаюся і не можу заснути. І ось чую я що година п’ята ранку, як хвіртка цокнула.
Думаю, хто в таку рань кудись йде і виглянула у вікно – а там Тимофієва бабуся йде з ціпком, але щось важке несе в сумці, аж дивлюся вже летить свекруха.
– Ви чого самі несете, я ж вам казала, що вже йду до вас, – каже та.
– Та поки ти прийдеш, то вже дитина їсти захоче, – каже бабуся про мого чоловіка, та ще «дитина».
Я хмикнула і пішла лягати. Коли мене аж підкинуло на постелі! Та ж бабся принесла той бігус для Тимофія! Виходить, мати наша люба, теж не вміє цю страву готувати. А замовляє її в матері, а потім подає як свою!
О, я вже сто варіантів придумала, як я те подам чоловікові, як перед свекрухою допитуватимуся, оце я зроблю!
На сніданок Тимофій насолоджувався їжею, а мати біля нього просто цвіла. І я подумала, що для чого я буду забирати її щастя бути з сином так тісно разом, коли він у неї, коли так любить те дитинство, що вона йому дала. Хто я така аби це все забирати? Щоб що? Показати, що я права, а далі?
Тільки одне переживаю – лиш би бабуся жила довго.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
