Часто бачу такі дописи жінок, що вони мають мотивувати чоловіка аби ті ставали мільйонерами, а далі перелічують купу всяких прийомчиків. І мені від того так смішно стає, бо одразу перед очима виринають мої невдалі заручини.
Отож, був у мене кавалер Віктор, не красень, але спокійний і без шкідливих звичок, а мені вже було за тридцять п’ять і хотілося просто прийти додому і провести вечір біля людини, що тебе не пиляє.
А Віктор був саме таким: де поставиш, там візьмеш.
Всі навколо крутили пальцями, чому я собі такого обрала, адже у мене й зарплата більша, я симпатична і характер непоганий.
– Бо я втомилася, дівчата, чекати принца. Нема його і може таке бути, що й не буде, а я хочу чоловіка до життя, аби не корчив з себе казна-що, аби не мав шкідливих звичок, аби з ним модна було просто бути певною, що не побіжить по подругах.
– Але ти можеш мати кращого, ніж цей Віктор.
– Ой, я вже не маю сили. Хай буде він.
І ми почали жити тихо і мирно, все мені подобалося, бо він їв те що я варила, пилососив і сміття виносив, зарплату мені віддавав.
Але ідилія ідилією, але все він мене не спішив зі своєю матір’ю знайомити і, відповідно, ніякої мови про весілля не було.
Ще поки пів року по притиралися, а далі я вже собі думаю, що мене вже муляє не лише те, що нема у нас весілля.
А далі я зрозуміла, що саме мені не підходить – Віктор справді нічого в житті не хотів. Нічого. От спитай мене, що я хочу, то я справді не знаю, чого саме, але от в цю секунду хочу мариновані ананаси.
От хочу і встану та піду і куплю. А він – нічого. Все його влаштовує, все добре, як нема, то обійдеться, а є, то дякувати Богу.
Я стала випитувати, що ж він хоче від життя, а він каже:
– У мене є ти, а більше мені нічого не треба.
– А дітей ти хочеш?, – питаю я його.
– Та не дуже, мене все влаштовує, кажу ж тобі.
Але я хотіла дітей, власну квартиру, машину.
І зробила я те, що радять ось ці модні блогери – почала чоловіка «надихати» встати з дивану та заробити і на квартиру, і на машину, якщо він мене кохає.
То біля вітрини тицяю пальцем, що таке хочу, то буклети від забудовників йому на тумбочку складаю, газети про пошуки роботи, залишаю закладки на комп’ютері про нові вакансії…
А він нуль реакції.
Я довго ламала голову, чому так, а далі все стало ясно і ще мені смішніше, що чоловіка може жінка до чогось спонукати, якщо він цього не хоче.
Пішли ми нарешті знайомитися з його матір’ю, я їй не сподобалася, бо навіть не хотіла цього, сама не знаю чому, але я дуже стараюся будь-якій людині сподобатися, справити гарне враження, а тут геть сиджу без емоцій.
А через деякий час Віктор мені й каже:
– Мама каже, щоб я собі ще дівчину пошукав, ти мені не підходиш.
– Вітя, тобі скоро сорок, ти маєш малу зарплату і не видатну зовнішність. За що тебе жінки обирати будуть?
– Ну, не кажи, у мене теоретично чотирикімнатна квартира в центрі міста, яку мені мама відпише, якщо я знайду собі жінку під стать.
Я отак з відкритим ротом і стояла б ще довго, поки в голові складала два плюс два. От тобі й відповідь, чому людина живе собі в своє задоволення, а ви пупа рвіть заради квартири і машини, і дітей. У нього теоретично квартира чотирикімнатна в центрі, а так, то він живе зі мною на орендованій на краю міста і ми робимо дві пересадки на автобусі аби доїхати до роботи.
Він мене покинув, бо ж що таке кохана жінка, коли на кону квартира. Тому я переконана, що людину змінити не можна, якби ти там не скакав з бубном. А ви якої думки?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
