Чоловіка мого років сорок як не стало. Я й не жила з ним нормально, якщо чесно. За одне вдячна – син у мене залишився. Андрійко мій, синочок, сонечко єдине.
Пішов мій чоловік у засвіти і зажили ми собі удвох у тиші, порядку і взаєморозумінні. Розповідали сни один одному, разом вечеряли. Любили трав’яний чай та читали книги. Я думала, що ми от так собі вік і звікуємо. А чого ще бажати? Все ми мали, все у нас було, не багато, але ж дружно.
Він мене і підвезе і забере, що треба до магазину мені збігає. А які вірші мені присвячував? Е-х був час, була я щасливою.
А потім як грім серед ясного неба з’явилася Міла. Тиша змінилася на з’ясовування стосунків постійні. Такої невістки нікому не побажаю. Ні прибрати, ні їсти зварити, ні грошей заробити. І така хитренька: тільки я що їй скажу, перекрутить перекривить і виверне так, що я винна у неї.
Ан-ні не туди ти Мілочко потрапила. Синочок мені суперечити не буде. Прийде, почне що говорити, а мені зле стає. Біжить швидку викликати і невістку мою докоряє. А нічого до мами так ставитись. У мене здоров’я слабке.
було таке, що надумали вони з’їхати від мене. Андрійко прийшов і каже, що вони вже й квартиру знайшли. Відвідувати пообіцяв, але це не врятувало мене – ледь відкачали у стаціонарі. З того часу він і перестав навіть думати про те, аби мене покинути. Як би я одна у цьому світі залишилась?
Думала, що після того випадку син точно із невісткою до розлучення готуються, а майбутні батьки купували ліжечко та повзунки. Коли я повернулась, вирішила себе поберегти, тому до невістки і слова не говорила, через сина на неї впливати вирішила:
– Скажи своїй дружині, що я після неї посуд перемиваю і підлогу сьогодні вдруге мила. Що то за справи ф-р-р, ф-р-у-х і пішла. І не треба мені на живіт її показувати, я що в тому ж положенні не була? Але в мене дім блищав і ніхто не переробляв моєї роботи.
А це, нещодавно, я відкриваю духовку а там невістка щось залишила. не знаю. що то таке було, але я в перчатках обережно у смітник викинула. скільки йому років і що то було я не відаю. А ввечері Міла бурю підняла. виявляється, я якусь її страву відправила на смітник.
Я одразу синочку сказала, що він повинен маму захищати і не дозволяти дружині так зі мною у моєму домі балакати, а Міла тут же йому давай говорити, що він не думає про здоров’я майбутнього сина. Голосила, що вони давно могли б жити окремо і що він у свої п’ятдесят повинен думати про сім’ю, а не про маму свою.
Мені аж зле стало після тих слів, а невістка, яка розумна, давай собі по стіні сповзати, коли побачила, що синочок пішов мені краплі рятівні капати на цукор. Він же уже й мене залишив до неї пішов, а я як побачила, так мені геть зле. справді ж стало.
А оце, тиждень тому мій син узяв і з дому пішов. сказав, щ не хоче бачити ні мене, ні дружину свою. Залишив записку, аби не шукали, сказав, що хоче пожити окремо від нас обох.
От так моє життя із ніх на голову поява невістки перевернула. Чи мало язі своїм чоловіком натерпілась? Хіба мені багато потрібно було? Крихта щастя особистого і спокою.
Ну чому не жилось йому спокійно, адже все так добре було. так ні, Міла йому треба була.
А тепер як? Як повернути мир і спокій у мою квартиру? Як мені синочка свого вернути назад?
06,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
