Після слів свекрухи раптом запала тиша. Гості дивились то на неї, то на мене. У той момент я готова була крізь землю піти від сорому.
Господи, ну не при людях же, права? А та стоїть і явно насолоджується миттю і ефектом від своїх слів. І тут у мені щось перемкнулось.
Я пішла до ванної кімнати, дістала ганчірку, взяла швабру, відро води, викотила пилосмок. Усе це я занесла до зали і поставила перед свекрухою.
Та спершу дивилась здивовано а коли почула, що я їй сказала, ледь те відро не перевернувши, вилетіла в двері. Бачте, я її образила при гостях.
Як же я втомилася. Втомилася не від роботи, не від побутових клопотів, і навіть не від дрібних непорозумінь із чоловіком, які іноді трапляються у кожній сім’ї. Ні, я втомилася від постійних “уроків порядку”, які щедро роздає моя свекруха.
Спочатку, після весілля, я намагалася бути ідеальною дружиною, ідеальною господинею. Я завжди думала, що стосунки з родиною чоловіка – це важлива частина сімейного життя.
Тож, коли свекруха вперше прийшла до нас на гостину й почала оглядати мою квартиру, ніби професійний інспектор, я просто посміхалася й кивала. Вона підняла вазу, глянула на полицю й сказала:
– У тебе тут пил. Ганчірку дай, я витру.
Я трохи зніяковіла, але принесла їй ганчірку. Вона витерла пил, і це стало її “уроком” для мене:
– Ти молоденька, недосвідчена. Але порядок – це найважливіше. Жінка має дбати про чистоту, навіть коли дуже зайнята.
Звісно, тоді я зробила вигляд, що погоджуюся. Але ледь стримувала посмішку сарказму. Бо знаєте що? У її власному домі завжди все перевертом!
У тому домі вічно речі розкидані, пил товстим шаром лежить на меблях, а на кухні завжди гора брудного посуду. Я не перебільшую. Їхній кіт постійно зіштовхує щось зі столу, свекор кидає одяг де попало, а сама свекруха завжди каже:
– Я жінка зайнята, мені не до прибирання.
Але, виявляється, їй завжди є час, щоб ходити по нашій квартирі й видивлятися недоліки. Із часом це стало традицією. Свекруха приходила до нас, оглядала кожен куточок, шукала, до чого причепитися.
Якщо знаходила пилюку, невипрасувану скатертину в шафі чи чашку, яка стояла не на місці, вона неодмінно робила зауваження:
– Деякі не вважають за потрібне стежити за порядком.
Раніше я щоразу бігла все виправляти, аби ж вона не думала, що я погана господиня. Витирала, мила, навіть якщо не планувала прибирати того дня. Але що більше я старалася, то більше вона знаходила причин для критики.
Ну а того пам’ятного дня, до нас прийшли гості. Зібралися за великим столом, було весело, усі сміялися. І тут свекруха вирішила показати себе. Гучно, щоб усі чули, заявляє:
– Олю, я от дивлюся, у тебе тут пил на полицях. Ганчірку давай, бо, бачу, хтось не вважає за потрібне дбати про порядок.
Це був уже пік. Гості замовкли й дивляться на мене. Хотілося піти крізь підлогу. Але я раптом усвідомила, що терпіти це більше не буду.
Встала з-за столу й пішла до ванної. Взяла ганчірку, відро з водою й пилосос. Прийшла до свекрухи, поставила все перед нею й сказала:
– Тримайте. Можете прибирати й наводити порядок. А я поки повернуся до гостей.
Свекруха так подивилася на мене, ніби я зробила щось нечуване.
– Ти на що, натякаєш? Мама буде тобі прибирати? Як покоївка? – обурилася вона.
– Ні, – відповіла я, – просто подумала, що раз вам так важливо, щоб тут був порядок, то можете допомогти. А я потім гляну, як ви це зробили, й повчуся.
Гості засміялися. Свекруха почервоніла, сказала щось на кшталт “я цього не потерплю” й вилетіла з нашого дому, грюкнувши дверима.
Чоловік побіг маму вертати, прийшов сам не свій мовляв, я образила його маму. Та от я йому прямо сказала:
– Вибач, але терпіти я більше не буду. Я поважаю тебе, твою сім’ю, але так до себе ставитись я не дозволю нікому. Тим паче, коли у домі гості.
Відтоді свекруху не цікавить порядок у моєму домі. Але й до нас вона ходить тепер дуже рідко, бо, як вона сама каже:
— Оля мене не любить.
І знаєте, я не шкодую. Мій дім – це мої правила. І я більше не дозволю нікому їх порушувати. Ну хіба ж я не права?
Головна картинка ілюстративна.
