Коли ми тільки зі Славком почали зустрічатися, то у обох була робота, не прибуткова, але орендувати житло на двох та на прожиття цілком вистачало. Я знімала квартиру разом з подругою, а Славко був місцевим хлопцем. Аня тільки зітхала від заздрощів:
– Але й пощастило тобі місцевого знайти та ще й з квартирою! Можеш все життя вже ніде не працювати.
Робота у мене справді нудна, бо їздити по магазинах та пропонувати товар від певної компанії, далі перевіряти чи він на правильній полиці, просити перекласти, обіцяти продавцям гори і доли! Це так втомлює. А тут чоловік, який каже, що треба присвятити себе родині і дітям.
– А де ми будемо жити?, – питаю я його.
– У моєї бабусі є квартира і вона віддає її нам. Що скажеш?
Це було дуже і дуже добре. Ніколи не ходити на нудну роботу? Де розписатися?
Ми одружилися і наше весілля було найщасливішим моїм днем. Я взяла невелику відпустку і ми поїхали на медовий місяць – все як має бути. Начальник не хотів мене відпускати і навіть пообіцяв збільшити зарплату:
– Олю, краще навчений працівник, ніж ненавчений. Вертайся і будемо працювати далі.
Поки я думала, то ми почали відвідувати його матір і тут мені розкрилися очі.
Марія Федорівна ніколи не працювала, а всю себе присвятила сім’ї. Дуже пафосно, але на ділі не дуже.
Вона крутилася навколо свого чоловіка і сина, немов навколо королів – те принесе, там витре, там збере крихти, там ще поставила каву, а там свіжоспечену шарлотку, і вже й встигла всім взуття почистити, в якому ми прийшли!
– Все має бути акуратно, – каже вона щасливо, – Ти сама скоро навчишся, я буду сама тебе вчити!
Мені аж ноги стерпли.
– Славку, а мама твоя ніколи не працювала?
– Ні, а навіщо? У неї й так багато роботи. Ти теж можеш не працювати і мама тебе всього сама навчить.
Свекруха не забарилася зі своїм досвідом навідатися до мене та починати його передавати. Вона сипала наліво і направо рецептами, казала, як важливо аби не було накипу і пригару, плитка має сяяти від кисневого порошку, а ліжка завжди мають бути рівненько застелені, на шкіряні крісла ніхто не має сідати, бо вони тут для краси. На вікні має круглий рік рости петрушка, кріп і цибуля, немає нічого кращого за суботнє прибирання і жінка має вміти мовчати.
Були ще інші премудрості, але мене вже голова тиснула і я зателефонувала на роботу, що вже можу виходити на наступний тиждень.
Ні, я хочу сидіти вдома і робити комфортним життя свого чоловіка, але я спитала його, які квіти любить його мама, коли у неї день народження і коли вони з батьком відправляли її кудись відпочити.
На жодне він не дав відповіді! Навпаки, сказав, що мамі за щастя працювати.
– Який відпочинок? Ти б бачила, як вона в серванті перемиває посуд, то я такої щасливої жінки не бачив навіть в ювелірному магазині. А день народження у неї навесні і квіти вона любить дешеві.
Я не знаю чи батько його таке говорив, але зазвичай, потім такій жінці вказують на двері, коли вона починає бути чимось незадоволена і при цьому кажуть:
– Ти все життя ніде не працювала, я тебе утримував, а тобі ще щось не подобається?
Хай у мене буде своя невелика зарплата, але своя. Коли будуть діти, то я хочу аби ми їх обоє хотіли і обоє домовлялися, що будемо один одному допомагати. А не лишати жінку сам на сам в квартирі з дитиною і вимагати від неї осиної талії та ідеальної чистоти. Чи я надто багато хочу від теперішніх чоловіків чи вони й не мінялися?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота